Що таке вибух адреналіну — знає кожен справжній чоловік. Наші герої ще крутіші. Вони не бояться не тільки ікластого сікача, а й журналістського диктофона. Про свої чоловічі захоплення — полювання, риболовлю, активний відпочинок на природі — відомі та успішні рівняни розповідають автору нашої рубрики "Чоловічі розваги по-рівненськи" Віктору Данилову.
— Які з чоловічих розваг можете назвати "своїми"?
— Мені подобається риболовля, полювання, гірські лижі, дайвінг, люблю збирати гриби. Знаю багатьох успішних чоловіків, яких чомусь подібне не приваблює. Не думаю, що від цього їм гірше живеться. Але, як на мене, життя може бути значно цікавішим, якщо його розбавити правильним відпочинком.
Дайвінг як процес занурення під воду з аквалангом — це відчуття, які словами взагалі важко описати. Для мешканців підводного світу дайвер є чужою, незрозумілою істотою, на яку вони абсолютно не звертають уваги (звісно, крім тих, хто розглядає пірнальника в якості сніданку чи обіду:. З одного боку, це дає можливість з близької відстані споглядати життя морських жителів, з іншого — відчути невагомість. Присутній і так званий адреналіновий момент, коли долаєш спочатку 10, потім 20, 30 метрів. А на 60 спробувати? Емоції просто переповнюють. Наприклад, зустріч із китовою акулою. Розміром як залізнична цистерна, вона мчить з такою швидкістю, що просто не встигаєш слідкувати за нею. Або манта. Піднімаєш голову — а сонця не видно. Лише це "простирадло" з п’ятиметровим розмахом крил пропливає над тобою.
Нічні пірнання також запам’яталися спогляданнями за цими великими тваринами. На власні очі бачив, як черепаха шукала бодай найменшу щілину, відчуваючи наближення небезпеки.
Подобається кататися на лижах. Я, наприклад, не уявляю, як можна в гірських просторах з чистим повітрям спокійно спускатися з гори? Теоретично розумію, що це можливо, але насправді це настільки захоплює, що забуваєш про ризик — присутній лише адреналін. Гори, висота, небо на такій відстані, коли, здається, що можна доторкнутися до нього рукою, білий блискучий сніг, яскраві костюми — все це створює гарний настрій та святкову атмосферу. Це ніщо у порівнянні з далекою дорогою, переломами, залізними протезами, які за рік можна зняти і забути про них.
Парашутний спорт — це ще одна можливість відчути себе абсолютно в іншому середовищі, хоч і ненадовго. Спробуйте хоча б раз пролетіти над вороною (не літаком!) — і я вас запевняю, що подібні відчуття ви запам’ятаєте надовго. А взагалі, стрибки з парашутом, окрім адреналіну, звичайно, дають можливість зосередитися. Незважаючи на те, що тривалість стрибка невелика, у пам’яті він залишається надовго.
Але, знову ж таки, не варто узагальнювати, що все вищезгадане — це суто чоловічі розваги. Мені траплялися жінки, які вправно керують як вудкою, так і зброєю, нічим не поступаються чоловікам у гірськолижному спорті.
— Із чого все у Вас починалося?
— Зараз хронологічно мені вже важко відтворити чітку послідовність. Пригадую, як у дитинстві любив рибалити з батьком та дідом. А починалося все із карасика на сільському ставку...
Маленьким хлопчиком спостерігав, як батько і дід готувалися до полювання, набивали набої. Це було свого роду таїнство, яке проходило пізно ввечері після виконання всіх господарських робіт. Тоді починалося найцікавіше: важили порох, виймали капсулі, забивали "жевело", нарізали пижі. Спостерігав, як з усього того непотрібного з’являвся патрон — справжній витвір мистецтва. Після підготовчих моментів слідував сам процес полювання. Батько приносив впольовану чи то качку, чи зайця, чи лисицю… Мабуть, саме ці дитячі спостереження і стали поштовхом до того, що в школі почав відвідувати секцію зі стрільби "Динамо". У результаті "дострілявся" до кандидата в майстри спорту.
Потім було навчання у Київському політехнічному інституті, де, відповідно, довелося робити вибір: або стрільба, або навчання. Перемогло навчання.
Взагалі, варто розмежовувати поняття звичайної стрільби та стрільби під час полювання. Мені завжди було шкода тих людей, які ставляться до полювання як до процесу натискання на спусковий гачок. Полювання — це частина життя, де основним є спілкування, дим від багаття, мисливські історії. Сам по собі стрілецький спорт у цьому сенсі, звичайно, програє. Це "суха" техніка, мінімум емоцій. Натомість полювання — це, навпаки, вулкан емоцій!
— Який він, мисливець, у Вашому сприйнятті?
— Полювання — це, свого роду, модель життя. Є мисливці-одинаки, які сповідують таку філософію, як єднання з природою. Тобто, вони можуть іти до лісу самі, з собачкою або з кимось із місцевих жителів, хто добре орієнтується на місцевості.
Деякі мисливці налаштовуються абсолютно по-іншому. В першу чергу, вони очікують від полювання спілкування з такими самими, як і вони, ста грамів, диму від вогню, приємної їжі, обміну думками та дружньої атмосфери.
Я поважаю як одних, так й інших мисливців, тому що їхнє сприйняття полювання є щирим. Не можна себе змусити бути радісним у компанії. Якщо людині нудно і нецікаво — це помітно одразу.
— Без чого неможливе полювання?
— Неможливе без поваги до природи. Ми в лісі — гості. Ми заходимо туди не знищувати, за принципом — після нас хоч потоп. Дії цивілізованих мисливців повинні приводити зрештою до збільшення кількості звірини.
Полювання неможливе без внутрішньої рівноваги і спокою. Для мене це навіть важливіше за наявність чи відсутність звіра, як би це парадоксально не звучало. Я оминаю неврівноважених мисливців або тих, хто не вміє себе контролювати. Від цих людей можна очікувати будь-чого в житті, а під час полювання це просто неприпустимо, може бути навіть і небезпечно. Таких людей я не вважаю за мисливців.
— Розкрийте секрети вдалого полювання.
— Для мене це завжди позитивні емоції. Можна за цілий день не побачити жодного звіра, але отримати величезне задоволення, спостерігаючи за природою. Звичайно, не буду приховувати, що кожен мисливець мріє, щоб на нього вийшов здоровенний вепр, або ж на величезній швидкості вполювати козу, яка "пролітає" дорогою. Недарма полювання дехто називає видом спорту. Але це не та діяльність, де зараховуються бали. Це, перш за все, відпочинок, який орієнтований на отримання задоволення від результату. Тут і фотографії, і відео, і роги на стіні, ікла під склом - все це невід’ємна частина вдалого і правильного полювання.
— "Матчук-рибалка" — який він?
— Незважаючи на подібність (в одному випадку мова йде про полювання на звіра, в іншому — на рибу), для мене це різні речі. Риболовля — це, в більшій мірі, спостереження і, в меншій мірі, активність самого рибалки. Тут мені хочеться менше рухатися, а більше відчувати.
Полювання — це активний відпочинок, незалежно від того, як він проходить: колективно чи індивідуально.
Пригадався ще один випадок. Редакція одного з журналів оголосила конкурс на найкраще фото, пов’язане з рибалкою. До того моменту в моєму архіві вже було декілька вдалих знімків. От я і надіслав, навіть не думаючи про шанси на перемогу. А редакції цей сюжет сподобався. Фото опублікували на першій сторінці.
— Які Ваші особисті рекорди?
— Скажу відверто, що грибів ніколи не важив. Якось назбирав 73 білих гриби. Розумію, що ця цифра далека від тих результатів, які демонструють справжні грибники.
Пригадую, як у лісі зустрівся із згорбленою старенькою бабусею. На спині вона несла величезний кошик, переповнений білими грибами. Та й я до того моменту назбирав повне відро. Вона окинула мене оком і стомленим, розчарованим голосом сказала: "Ех… нема... нема тепер грибу, нема…" (Сміється — авт.)
Якщо ж говорити про риболовлю, то це короп вагою 7 кг 200 г.
У полюванні на копитного звіра можу похвалитися оленем, роги якого важили 9 кг 700 г.
— Пригадайте якусь курйозну ситуацію, що траплялася з Вами на полюванні.
— Важко виділити щось одне, адже немає двох абсолютно ідентичних полювань. Наприклад, на мого товариша, що стояв у сусідньому номері, вийшов заєць. Перед цим у нас була домовленість, що зайців не стріляти. А тут вухастий сів навпроти нього, на відстані близько 10 метрів, і дивиться. Друг задумав відзняти звіра на відеокамеру, обережно дістає, вмикає. І тільки після того, як пролунав специфічний звук, заєць повільно, не кваплячись, піднявся на задні лапи і поскакав далі.
Також запам’яталося полювання в Білорусі, у Біловезькій пущі. Там прямо на мене вийшов зубр. Здалося, ніби зустрівся з доісторичною твариною. Звір сам по собі дуже незвичний, спокійний, великий. На ньому немає жодного зайвого граму. Це така собі "гора м’язів", дивлячись на яку, розумієш, що коли вже зубр чогось захоче, то ніяких шансів у тебе не залишиться абсолютно.
— Що порадите початківцям?
— Я порадив би бути спокійним. Від неспокою багато невдач. Особливо це важливо під час колективного, загонного полювання. Деякі мисливці часто нарікають, що от не йде на них звір. Коли спостерігаєш за цим зі сторони, коли бачиш, як неспокійний мисливець підскакує на місці, ламає гілки, вертить рушницею… одразу стає зрозумілим, чому звір не піддається. У такі моменти мені завжди хочеться сказати: будь спокійнішим, твоє повз тебе не пройде. Знаєте, як грибники кажуть? У кожного свій гриб. Навіть якщо пройде десять грибників, а ти услід за ними будеш одинадцятим, свого гриба знайдеш все одно. Те саме стосується і полювання.
Ще одна риса, яка відрізняє потенційно хорошого мисливця від звичайного — це його бажання і здатність вчитися у більш досвідчених товаришів. Я не маю на увазі вік, я — про досвід у полюванні. Потрібно уважно слухати, дивитися, як роблять інші мисливці — і результат не змусить на себе довго чекати. Шансів небагато залишається у тих, хто із самого початку вважає, що він усе знає і вчитися йому не потрібно.
—До чого прагнете і чого ще не встигли зробити у своєму житті?
— Захоплення існують для задоволення, а не для оцінки того, з якою метою ти прийшов у це життя. Важливо займатися чимось суспільно корисним: чи то робота вчителя, чи зайнятість у сфері бізнесу, одним словом, хто де себе знайде. Головне — це залишити після себе слід на землі. Не випалену землю, а добрі справи, про які, можливо, колись згадають твої нащадки. Хоча й кажуть, що добра ніхто не пам’ятає, насправді це не зовсім так. Будь-яку справу треба робити сумлінно, і вже тільки потім думати про відпочинок і розваги. Усі знають, що шоколад смачний. Але поки не скуштують борщу з часником і пампушками, не оцінять справжній смак шоколаду.
На даний момент мені просто хочеться поїхати з друзями на кілька днів. Не обов’язково кудись далеко. У нас достатньо гарних місць. Поїхати, але так, щоб не було мобільного зв’язку, інтернету. І байдуже, скільки риби буде зловлено, скільки дичини впольовано, важливо, щоб був хороший настрій, горіло багаття, у казанку кипіла юшка, і жодних розмов про роботу.
Анекдот від гостя:"Йдуть рибалки до незнайомого озера. По дорозі зустрічають місцевого діда.
— А що, діду, є риба в озері?
— А куди ж їй подітися?
Просиділи цілий день біля озера, нічого не впіймали. Повертаються, а назустріч той самий дід.
— Чого ж ви, діду, збрехали нам? Нема в озері риби!
— А де ж їй взятися?"
Джерело: ogo.ua
