Захисник із Костополя Володимир із позивним «Дядя» народився 9 березня. Нині йому 50 років. З початку повномасштабного вторгнення пішов добровольцем на схід. Наразі проходить реабілітацію в госпіталі, де із лежачого стану перейшов у сидячий.

 Історією воїна поділився заступник голови Рівненської ОВА Сергій Подолін.

Ще у 2015-2016 році чоловік був учасником АТО, а в лютому 2024-го знову пішов добровольцем.

«Під час АТО я служив прикордонником біля Маріуполя. Я бачив багато жахіть, але те, що роблять окупанти зараз – не порівняти. Про бомбардування Києва і початок наступу дізнався по телевізору. Якраз у той час збирався на роботу на деревообробне підприємство. Але я туди не потрапив, бо пішов на війну», - розповідає Володимир.

Дружина Інна згадує, що у ті перші години 24 лютого відтягувала момент і не говорила чоловікові про початок війни. Проте, коли зайшла до кімнати, то побачила, що він складає рюкзак, біля якого лежав список з усім необхідним. Тоді все зрозуміла без слів.

Захисник додає, що у перші дні якраз на Рівненщині формували стрілецькі батальйони. Згодом бійці проходили двомісячне навчання, а потім – ротація на схід. А там служив на Донеччині, згодом на Луганщині у кулеметному взводі.

«Мені на війні допоміг мій вік. До прикладу, ідем з побратимами на завдання пішки 7 км. На мені, відповідно, бронежилет, рюкзак та інше, десь кілограм 50 кг. Важко дуже, але я показую приклад витримки молодшим хлопцям. А вони, в свою чергу, теж не сходять з дистанцій. Ми один одного трималися. Там без цього не можна. Там висловлюють думки поглядом. Ми відчуваємо один одного, бо відповідальність велика», - розповів військовослужбовець.

У жовтні 2023 боєць потрапив під ворожий обстріл. Такі атаки у тій місцевості були по 20 разів на день. Досі достеменно останні події не пригадує, адже під час атаки був поранений у ногу та отримав контузію. Володимир зазначив, що турнікет вже затягував побратим «Рибка».

А далі – евакуація, стабілізаційний пункт у Харкові та лікарня у столиці. Кома та судинна хірургія. Дружина та син зустрілися з Володимиром лише на 9 день у Києві. З того моменту разом проходять лікування та реабілітацію.

«Мрію повернутися назад, але не впевнений, що лікарі дозволять. Хлопцям бажаю довгого життя та триматися один одного. Побратими – це впевненість» - додає Володимир.

Також боєць каже, що впевнений, що українці виженуть загарбників з нашої землі. Адже наші бійці вмотивовані, сильні та професійні.