Їхні руки тягнуться до кожного нового відвідувача сиротинця. А очі благають – візьміть у сім’ю. Та лише кожен третій український малюк із будинку дитини потрапляє у справжню родину. У Рівне нському спец-будинку – сотня малят віком від 3 до 7 років. І хоч це найзатребуваніша серед усиновлювачів вікова категорія, заклад заповнений повністю.
Частіше на всиновлення дітей з вадами зважуються іноземці, яким не складає проблеми довготривале та вартісне лікування цих малюків. Наші ж всиновлювачі хоч і отримали спрощену процедуру, а от підтримки – жодної.
Оксана Зарічнюк вже 10 років піклується про дітей, які залишились без опіки рідних батьків. У її будинку сімейного типу вже зросло 14 сиріт, зараз підростає ще шестеро. Жінка має власних трьох діток . Каже всиновила би усіх, але це автоматично позбавляє її вихованців щомісячних виплат, а родину – пільг. У минулому році сім’я стикнулась із ще однією проблемою - двох малюків не дозволили забирати від старших братів.
Сім’я має власне господарство, город. ЇЇ вихованці мали б можливість підготуватись до самостійного життя, каже Оксана Зарічнюк, якби самі могли працювати. Але, знову ж Закон забороняє. Окрім законів є ще і підводні течії, що блокують розвиток сімейних форм виховання. Змінити ситуацію з всиновленням на думку фахівців допоможе активність усіх гілок влади від сільського голови до суддів. А також зміна процедури направлення дітей в інтернати та відміни встановлення їм, часто невиправданих, діагнозів.
