Відразу чотири родини в одну мить осиротіли. Відразу чотири молоді життя обірвалося 4 січня на Харківщині…

Рівняни Богдан «Камінь» Гордійчук та Василь «Удав» Удодик, Олександр «Камиш» Ліщук із Рокитнівщини та Юрій «Кузя» Кузьмич із села Березове Березівської громади на Рокитнівщині… Усі вони разом вже не вперше стали на захист рідної країни, і на жаль, в одну мить загинули…

Богдан Гордійчук народився у селі Золотолин тоді ще Костопільського району. Тут же пішов у школу, а згодом сім’я переїхала у Рівне. Тож продовжував навчання вже в рівненських школах 9, 2 та 10.

"Богдан народився у родині інтелігенції: тато ветлікар, я — викладала в інституті та працювала в журналістиці. Тож і виховання він мав особливе. Це були часи Перебудови, ми зняли червоних ідолів, потрібно було їх кимось замінити. То для нього заміною стали книги — пригодницькі романи, історичні твори. Він багато читав про козацтво, про нашу історію. Навчався у музичній школі, грав на бандурі. Так і виріс творчим, патріотом та з незгасаючою жагою до дій та життя,” - розповідає мама Героя Людмила.

Богдан продовжив навчання в автотранспортному технікумі. Проте відчував себе не на місці - шукав справжнє покликання. Пробував себе в журналістиці, рекламі, мав чудові задатки менеджера. Займався реалізацією каменю, працював менеджером у “Вікна Steko”, в останній рік працював у службі таксі 305.

“Це був 2014 рік, як раз після Іловайська... Богдан зателефонував мені, мовляв, поїду в Білорусь, зароблю грошей, бо щось з тим каменем не йде робота. Як виявилось, тоді він вперше мене обманув. Бо вже за певний час зізнався: “Мам, якщо ти стоїш, то сядь. Я в тренувальному таборі в Новограді-Волинському.” А у жовтні разом з бійцями УНСО вони поїхали на Схід... Як згадаю тих хлопців на присязі: всі змотивовані, підготовлені, очі сяють — сіль нації. Вони рвалися в бій, бо точно знали заради чого туди йшли,” - продовжує Людмила.

Лише тоді мама пригадала, що синові пророкували військове майбутнє, казали, що він природжений воїн. Та й сам Богдан змалечку мав дошку, де були виліплені численні фігурки козаків, польських крилатих лицарів — і кожна була особлива, відрізнялася від інших. Тоді мама бачила в синові задатки скульптора, а виявилось, що це були перші несвідомі, дитячі відпрацювання військової тактики.

Рік Богдан відвоював у зоні АТО, коли ж повернувся додому — одружився, народився син Степан. Тато був для хлопчика справжнім всесвітом.

“Богдан знав, що буде велика війна. Тож з хлопцями своїми домовилися, що у випадку початку зустрічаються в певному місці — захищати столицю. 24 лютого він розрахувався з роботи, а вже 25 був у Макарові під Києвом. Коли ж рашисти відступили, їх — найкращих з досвічених — відібрали в бригаду спецпризначенців. Син намагався вберегти мене від тих подій страшних, які відбуваються на війні. А коли звільняли Херсон, син зізнався: “Мам, у мене ноги стерті в кров, я вже роззувся, бо ми пішки пройшли всю Херсонську область, а вже за нами йшли інші. Але я такий щасливий звільняти рідні землі!” - розповідає Людмила.

Остання операція відбувалася на Харківщині за кілька кілометрів від російського кордону. Бійці повертались у гарному настрої після вдало проведеної операції. Автівка, в якій їхали воїни, наїхала на міну. 4 січня на світанку 39-річний старший солдат Богдан Гордійчук загинув, віддавши всього себе у боротьбі за незалежну країну... Смерть була блискавичною...

“Він дуже сумував за сином, при найменшій нагоді хотів з ним поговорити... А в нього самого все завжди було добре... Богдан був світлим і творчим, його дуже любили люди...” - каже мама.

Василь Удодик народився у Рівному, навчався у 8 школі. Після 9 класу вступив у Рівненський технічний фаховий коледж НУВГП на слюсара-механіка. Проте за спеціальністю щодня так і не працював…

Строкову службу в армії проходив у Львові, а в 2014 році добровольцем вирушив у зону проведення антитерористичної операції.

«В АТО він прослужив рік, а просто жив, працював на автомийці, СТО, а згодом експедитором. А в жовтні 2020 року у них з коханою народилася донечка. Василь з Мариною хотіли офіційно оформити стосунки, коли він приїжджав у грудні у відпустку, але на війні загинув її тато, тому відклали…» - розповідає сестра Героя Людмила.

Василь мало розповідав рідним про війну – не хотів, щоб переживали, беріг рідних від жахів, які довелося побачити.

«Йому телефонували з військкомату, пропонували підписати контракт після АТО, але він не захотів. Сказав, що не хоче повертатися у це пекло, хоча багато його побратимів погоджувалися,» - продовжує Людмила.

Коли ж розпочалася війна у лютому, Василь не вагався. Він відправив дружину з донечкою до мами, а сам зустрівся з побратимами з Рівного та області, яких знав іще з АТО, й вирушив на захист країни.

«Він би ніколи не зробив нікому зла, надзвичайно добрий та турботливий. Василь завжди намагався нас вберегти, не хотів зайвий раз хвилювати. У нього завжди все було нормально. Найважче він переживав загибель побратимів, тоді мав з кимось говорити. Але й тоді міг сказати, що є загиблий, але не розповідав, що саме сталося… А ще він надзвичайно довіряв хлопцям, з якими служив. Вони всі наші, з Рівненщини, разом іще з антитерористичної операції, їхали на війну разом, там були разом, і на жаль, загинули теж разом… Василь завжди посміхався…» - пригадує сестра.

33-річний Василь Удодик загинув 4 січня на Харківщині…

Прощання із чотирма Героями відбудеться сьогодні, 7 січня, об 11.00 на майдані Незалежності. Чин похорону відбудеться о 12.00 в Свято-Покровському кафедральному соборі. Богдана Гордійчука та Василя Удодика поховають на кладовищі «Нове», а Олександр Ліщук та Юрій Кузьмич вирушать далі додому… 

Вічна слава Героям!

За інформацією пресслужби Рівненської міської ради.

Читайте також: У Рівному в останню дорогу провели Героя України Олександра Ковальчука (ВІДЕО)