Війна забрала в українців не одне свято чи важливу подію, які не відбулися через повітряні тривоги, евакуацію, відсутність рідних людей поруч чи просто небажання святкувати зараз. Та люди адаптуються і попри обстріли та знеструмлення повертають в життя ціннісні миті та родинні свята. Але важливі події нашого життя здатна зіпсувати не лише війна, але й хвороби. І не лише викрасти у нас найочікуваніші свята, а ще й привнести у життя неабиякі муки від симптомів. Та від деяких інфекцій можна захиститись вакцинацією — і лікарі рекомендують обов'язково подбати про захист від захворювань, які здатні зіпсувати не лише важливі моменти, але й мати наслідки чи ускладнення на все життя. Про важливість щеплення в один голос говорять й герої історій — люди, яким вітрянка, паротит, ротавірус та кір зіпсували важливі дати та примусили страждати.
***
Наталія
Вітрянка зірвала всі мої плани на святкування 30-річчя. Син у садочку захворів — а за ним всі ми: я, чоловік і молодший син. Тож всі мої плани відсвяткувати ювілей так, щоб запам'яталося, і влаштувати з подругами дівич-вечір: піти потусити, побувати на чоловічому стриптизі — так і не здійснилися.
До того, як ми захворіли, всі мої пізнання про вітрянку зводилися до того, що це — звичайна дитяча хвороба, на яку просто треба перехворіти. Нічого особливого: прищики, які сверблять, зеленка і максимум — це температура. Та у моєму випадку вітрянка показала свою “темну” сторону.
Все почалося з поодинокого висипу. Я одразу зрозуміла, що це вітрянка, бо ще хворів син. За кілька годин пухирців вже побільшало, вони почали свербіти. Та я все ще була налаштована позитивно і гадала, що на цьому й все. Навіть тішилася, що на обличчі не дуже багато цяток. Та прищів все більшало. Першу ніч я ще нормально спала, хоч вже температура піднялася до 38 градусів. Далі мені стрімко гіршало: прищі продовжували з’являтися, були навіть в роті. Я не могла їсти, бо в роті були прищі, які боліли. Все свербіло на стільки, що хотілося зірвати з себе одяг і розчухати все. Кілька днів я лежала пластом, кожен рух викликав суміш пекельного свербіння і болю. До цього - температура 40 градусів, тіло горіло, хотілося пити, а пити було боляче.
Лише перед Днем народження мені стало трохи легше. Тож своє 30–річчя я навіть відсвяткувала - з пляшкою вина і суші, а ще — з температурою, висипом, що свербить, і думками про те, що всього цього не було б, якби ми були щеплені від вітрянки.
Святкування таки запам'яталося, а я отримала урок — як важливо щеплюватися, щоб потім не жалкувати потім про втрачені можливості, плани й здоров’я.
***
Марина
Досі згадую, як у 9-му класі я, вслід за двоюрідними братами, захворіла на паротит. Роки вже майже стерли з пам'яті всі болючі симптоми цієї хвороби. Але на все життя у спогадах залишилася образа на хворобу за те, що через неї я пропустила очікуване весілля сестри, до якого ми готувалися майже рік.
Як зараз перед очима: перші два дні я пролежала майже нерухомо в ліжку з роздутою шиєю, яку не могла повернути та високою температурою. З одного боку шию роздуло на стільки, що шкіра болісно натягнулася і здавалося ще трохи — і лусне. Я не могла нічого їсти й пити, бо боліла зона під щелепою, а в роті була така сухість, що я не могла нічого проковтнути.
Та як виявилося — все це можна ще було стерпіти, порівняно з тим, що почалося на третій день. Запалення зі слинних залоз перекинулося на вуха — було відчуття, що через голову проходить розряд струму. Найменший міліметр руху головою одразу відстрілював у вухах. На шостий день біль почав вщухати. Стало легше жувати, знизилась температура. Мені пощастило, що інфекція не вразила підшлункову чи нервову систему — так наслідки паротиту були б набагато гірші. Проте сказати, що хворобу пройшла легко — не можу. Я досі боюся хвороб вух, бережу їх.
Пригадую, що коли я одужала і нарешті зустрілася з сестрою було так образливо чути розповіді, як всі веселилися на святі, де мала бути і я, якби не клятий паротит. Про який я, до речі, ніколи й не чула до того.
Я не знаю, чи мене вакцинували від паротиту. Вже в дорослому віці я дізналася, які тяжкі ускладнення може мати ця хвороба у нещеплених, і як мені пощастило, що мене це все оминуло. Тож коли прийшов час щеплювати моїх дітей — я не сумнівалася у важливості цього ні хвилини.
***
Людмила
Літо, море, канікули — ці слова більшості людей навіюють приємні спогади. У мене ж вони викликають щось схоже на легку форму панічної атаки й лише один спогад — ротавірус.
Наприкінці серпня ми з родиною поїхали на море на південь України. Це була запланована і довгоочікувана поїздка. Особливо на цю поїздку чекав на 5-річний син, який ще ніколи не був на морі. Перші три дні відпустки все було просто чудово: ідеальна погода, спокійне море, з якого син не вилазив, красива база відпочинку. Ввечері на четвертий день відпустки, коли малий вже спав, ми з чоловіком сиділи на балконі нашого номера і пили вино під шум моря — це був ідеальний сценарій нашої 9 річниці весілля, якби не те, що почалося за кілька годин.
Під ранок, о годині четвертій, я прокинулася від того, що син почав блювати. Через кілька хвилин почалася діарея. Перші години діарея і блювота були майже безперервними й тривали одночасно. Через години дві син вже на стільки виснажився, що ми вирішили не переносили його у ванну кімнату під час чергового нападу, а справлялися у спальні. І якщо спочатку ми ще якось дбали, щоб не забруднити номер, то за кілька годин цього пекла просто перестали звертати увагу на бруд.
Найжахливіше було те, що будь-яка спроба напоїти дитину водою викликала новий судомний напад блювоти такої сили, що у бідної дитини пів обличчя були у багряних крововиливах. Навіть на білках очей луснули судини. Я жаліла сина і не надто відпоювала, щоб не викликати знову страшний судомний напад. Це вже зараз я знаю, що зневоднення у малих дітей може загрожувати життю, і просто дякую Богу, що у нас все минулося без серйозних порушень.
Під вечір блювота трохи зменшилася, але ще була діарея з сильним болем у животі та все ще дуже нудило. Опівночі син провалився в сон і проспав до обіду наступного дня. Я не спала всю ніч, боячись нового нападу блювоти та прислухаючися, чи він дихає. Наступні два дні син пролежав в ліжку, періодично ще виникала блювота і була діарея. За ці дні дитина дуже ослабла, виснажилася і схудла. Довелося викликати лікаря, який поставив діагноз — ротавірусна інфекція.
Вже вдома ми пішли до нашого педіатра і з'ясували, що від ротавірусу можна було зробити щеплення! Я досі картаю себе, що через власну недбалість і незнання моя дитина так страждала.
***
Дмитро
Я ніколи не був з тих людей, які маніакально бояться вірусів і після прочитаного в інтернеті опису хвороби відчувають всі симптоми. Та все змінилося, коли моя дружина завагітніла. Тоді у нас був новий спалах епідемії кору, а моя дружина не була вакцинована. Я теж не маю цього щеплення через медвідвід. Тому ми всі 9 місяців намагалися уникати скупчень людей.
9 місяців минули ідеально, але, як-то кажуть, не кажи “Гоп!” поки не перескочиш. За тиждень до планової дати пологів у мого колеги по роботі дитина захворіла на кір. Про це я дізнався на кухні офісу, коли ми разом пили каву і говорили про різне — коли, бац, і мимохіть він обмовляється, що тижні два тому його малий приніс зі школи кір. Після моїх допитів, чи вакцинований він — а виявилося він і знати-не знає, чи має щеплення — я зрозумів, що мені треба йти на карантин.
Так, в той вечір я поїхав не додому, а на дачу, де провів наступні три тижні в повній ізоляції (ще до того, як це стало масовим явищем). Та все це нічого, порівно з тим, скільки я пропустив: останні дні вільного бездітного життя, які ми з дружиною хотіли провести у своє задоволення, фінальні приготування квартири до появи нової людини, і, врешті, я так і не пішов на пологи. Ми вирішили, що це надто ризиковано. Тож малого я побачив лише через тиждень після народження.
На щастя, ця історія завершилася добре: ні я, ні колеги з роботи не заразилися, дружина вже давно щепилася від кору, а малий отримує всі обов’язкові та рекомендовані щеплення.
В Україні обов'язковими є щеплення проти 10 хвороб: кашлюк, дифтерія, правець, кір, паротит, краснуха, туберкульоз, ХІБ-інфекція, поліомієліт, гепатит В. Графік обов’язкових вакцинацій, затверджений Міністерством охорони здоров’я, викладений у Національному календарі щеплень.
У дорослому віці обов’язковою є ревакцинація проти дифтерії та правця, яку необхідно проводити кожні десять років протягом усього життя. Також важливо пройти повний курс щеплення проти COVID-19, адже ця хвороба нікуди не поділася.
Необов’язковими, тобто такими, які не гарантуються державою і зробити їх можна за власний кошт, є щеплення проти вітряної віспи, ротавірусу, менінгококової та пневмококової інфекцій, вірусу папіломи людини, гепатиту А.
Щоб вакцинувати себе чи дитину — зверніться до сімейного лікаря чи педіатра за місцем перебування.
Telеgram
Facebook
YouTube
Instagram
Viber
