Микола Ковальчук народився у Рівному, навчався у місцевій школі-інтернаті, а за тим здобував фах зварювальника. За тим була служба в армії. Коли ж повернувся додому, в країні були непрості часи, з роботою було сутужно, але професія зварювальника завжди користувалася попитом.

«Він працював і в Рівному, і по всій Україні, і за кордоном. Саме в Естонії Миколу і застав початок війни. Він відразу почав розпитувати, яка в нас ситуація. Я заспокоювала, як могла, але він не повірив. Лише сказав: «Мама, тримайся». Я відразу відчула, що він збирається повертатись. Але Коля прямо так і не відповів. Лише через деякий час написав «Скоро побачимось» і вже за дві години стояв на порозі дому,» - розповідає дружина Наталія.

Микола не став чекати виклику – пішов у військкомат записуватися добровольцем.

«Я скажу чесно, відмовляла його. Адже іноді у нього піднімався тиск, тому переживали за нього. Але Микола лише сказав: «Хто, як не я»… Він мав такий характер, що коли щось вирішив, то саме так і робить,» - продовжує дружина.

Тиждень Микола чекав телефонного дзвінка з військкомату, нервував і сердився, чому так довго не телефонують. І от в середині березня дочекався.

«У перші дні всі збирали, що можна для армії. У Миколи було два зварювальних апарати, то один він відразу віддав разом з ключами та електродами. А другий – залишив собі про всяк випадок. Коли ж його викликали, то і цей забрав, загалом багато свого інструменту взяв із собою, навіть пилку ручку наказав віднести сусіду, щоб привів до ладу, а потім і її повіз із собою,» - розповідає Наталія.

Про те, що довелося побачити, Микола не розповідав рідним. Заспокоював: «Мама, сама розумієш, це війна, всяке може трапитися». Натомість залюбки ділився тим, які у нього хлопці, як вони всі справно разом служать, як підтримують один одного.

«І це насправді таке братерство, я коли з ними поговорила, зрозуміла, чого він так казав. Вони всі один за одного, підтримують, поважають, а Микола багатьом з них нагадував батька – добрий, але вимогливий, строгий. Йому ж до дисципліни не звикати, то й хлопців тримав. А загалом він був надзвичайно чуйним, готовим на все для сім’ї, для інших, завжди готовий допомогти і стати опорою,» - пригадує дружина.

На жаль, життя 48-річного сержанта Миколи Ковальчука обірвалося раптово. Побратими помітили, як йому стало вмить зле, дуже заболіла голова, піднявся тиск… Викликали «швидку», але врятувати захисника не вдалося… 4 листопада Микола Ковальчук помер у місті Кам’янка Черкаської області…

Віддати останню шану захиснику можна буде 6 листопада о 12.00 в Свято-Троїцькій церкві ПЦУ (вул. Басівкутська, 60). Поховають його на кладовищі «Тиннівське»…

За інформацією Рівненської міської ради.