Антон Кравчук народився у Рівному. Навчався у 26 школі та мріяв, як і тато, стати військовим. Іще маленьким клеїв із паперу автомат, аби хоч так наблизитися до заповітного. Тож, коли після 9 класу не зміг вступити до Острозького військового ліцею, допитливий, добрий, відкритий юнак дуже засмутився. Та не склав руки.

“Після школи він вступив у Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Там провчився чотири роки. Йому було складно, військова муштра давала нелегко. Але він витримав. І після академії за розподілом поїхав у Новоград-Волинський служити. А ще вступив на заочне у НУВГП, щоб мати диплом магістра. Іще б пів року і мав би закінчити... У серпні 2021 року під час урочистостей піднімав прапор біля облдержадміністрації, був командиром розрахунку. А вже в лютому їх мали направити у зону ООС, тож перед тим дали відпустку на коляди. Тоді я востаннє бачила свого сина,” - пригадує мама Героя Тетяна.

Страшна війна прийшла у дім Кравчуків разом із нічним дзвінком від Антона. “Мамо, тату, вставайте, війна, Київ бомблять. Нас кудись везуть, телефон сідає, як можу — відзвоню,” - тільки й почули батьки у слухавку.

Справжня служба розпочалася для Антона на Поліссі. Холод пробирав до кісток, невідомість лякала. Антон дуже любив людей, умів розговоритися з кожним. Саме люди й прийшли на допомогу цього разу.

“Поки вони їхали, дуже замерзли. Тоді ж як раз морози страшні були. А далі на місце, де вони стояли почали приходити місцеві — усі зі зброєю. Коли ж побачили хлопців, нагодували, зігріли, одягнули, навіть розподіляли по домівкам, щоб хлопці могли поспати. І завжди були поряд з військовими — цивільні і озброєні. Син телефонував тоді, казав, що їх так багато, що до кінця важко зрозуміти, хто кого охороняє,” - пригадує пані Тетяна.

Та, на жаль, справжнє страхіття чекало на юнака попереду, коли опинився неподалік Макарова.

“Із ним зник зв’язок на три дні, аж раптом Антон зателефонував: “Мамо, я таке пережив, що не передати”. Виявилось, що вони зайшли в село неподалік Макарова, у якомусь підвалі знайшли бабусю, допомогли вибратися. Поки вона якийсь чай робила, Антон присів і задрімав, бо ж кілька діб вже не спали... Аж вона його будить, мовляв, вставай, всі твої поїхали. Він підірвався, і справді — нікого немає, раптом бачить їдуть БМП, а на них хлопці поранені, мертві... Виявляється, вони поїхали і потрапили в засідку — їх фактично розстріляли. Він почав поранених знімати, всі руки в крові... Це була перша кров, яку вони побачили, а його ангел-охоронець вберіг,” - пригадує розповідь сина Тетяна.

Тоді ж вирушили за іншими пораненими. Антон не розумів оціпеніння інших, кричав, поки хлопці прийшли до тями.

“Мамо, ми поїхали за іншими пораненими, а мертвих не забирали, бо не було куди. Але після перемоги ми їх всіх знайдемо і гарно поховаємо,” - говорив він.

Та війна йде пліч-о-пліч зі смертю. І знову довелося побачити її на власні очі 23-річному хлопцю.

“Коли вони були біля Запоріжжя, ворожа БМП заїхала їм в тил... Із 50 чоловік вийшли тільки 9... Антон тільки про це і думав. А потім каже: “Мам, я знайшов ту БМПшку, спалив і не дав жодній скотині звідти вилізти. Я за своїх хлопців помстився.”

Далі служба завела його під Сєвєродонецьк, Бахмут. Кожного разу, вирушаючи на завдання, юнак прощався з мамою, бо не знав чи повернеться... Але минулося.

“Казав, що молиться, щоб не було 300-тих, бо немає машини, то не буде чим і вивезти. Тоді спека була, то він на старенькому мопеді, який десь знайшли, їздив хлопцям по воду й продукти — небезпечно, страшно, але, каже, як без того хлопці? Ми разом із волонтерами з театру, завдяки всім небайдужим зібрали гроші й купили їм машину. Волонтери її так запакували продуктами, ліками, одягом, що ледь двері закрилися. І тато — теж військовий — просив відпустку, аби завезти її сину під Бахмут. Вони зустрілися у Краматорську вперше за пів року... Антон змінився. Руки перемотані, попалені... Йшов дитиною, а за кілька місяців став чоловіком. Потім казав, що їжу з машини пороздавали місцевим, бо у них геть не було що їсти, одяг - хлопцям,” - розповідає мама Героя.

Вже у вересні тато збирався вдруге їхати до сина — через раптове похолодання треба було доправити теплі речі, генератор...

“У понеділок мали зустрітися, аж зателефонували, що Антона немає...”

Командир роти, старший лейтенант, 23-річний Антон Кравчук загинув 12 вересня внаслідок підриву на мінно-вибуховому пристрої біля села Мале Веселе Харківської області.

Прощання з Героєм відбудеться завтра, 17 вересня, на майдані Незалежності о 10.00. Поховають його на кладовищі “Нове”. 

Вічна память Герою!

За інформацією Рівненської міської ради.