Проходиш шість дверей і потрапляєш у зону. Тут у Городищі нині 634 ув'язнених - 48 з них довічно. Останні утримуються в окремому секторі. Іван Журавльов - засуджений до довічного ув'язнення - у камері сам. Тут має книги і навіть телевізор. Вдень не спить - режим не дозволяє. А сонце - і то через прозорий дах - бачить лише годину на добу. І тільки під наглядом трьох сержантів та кінолога із собакою. Приготування до прогулянки описує не надто захоплююче.
Довічники не працюють і не навчаються. Та й класні кімнати, де проходять уроки для решти в'язнів, нині пустують. Тут як і в школі - канікули. А от на кухні - гаряча пора - час заготівлі на зиму.
Огірків із власної грядки не вистачає, тому частину закуповують. Адже за рік ув'язнені Городищенської колоні лише одних маринованих огірків з'їдають майже десять тонн. Хліб, якого на день іде 365 кілограмів, печуть у власній пекарні. Та не хлібом єдиним. На обід у в'язнів перше і друге, правда без десерту.
Лише другий рік тут видають їжу порціями, раніше засуджені ділили вміст казанів на столі. Втім інколи, вже за власної ініціативи, вони ділять кімнату психоемоційного розвантаження.
Більшості тут допомагає розвантажитись робота. Вперше за десятиріччя установа вийшла з розряду дотаційних. Віднедавна тут економлять і на комунальних платежах.
Тепер тут готуються до інших нововведень. Невдовзі на одного засудженого має припадати не менше 4 квадратів площі, на відміну від нинішніх трьох. Якщо європейські норми введуть, чисельність спецконтингенту у цьому закладі зменшиться з шести сотень до чотирьох.
