«Таточко поїде на війну, заб’є путіна і повернеться додому з перемогою,» - повторювала семирічна Злата, коли її тато Сергій Сілюк вирушав захищати нашу країну.

Сергій народився у Бресті, саме там служив його батько Михайло – професійний військовий. У 1990 році сім’я переїхала у Рівне. Тож завершував шкільне навчання Сергій вже тут – спершу у 20, а за тим у 19 школі. Потім навчався в Рівненському інституті слов’янознавства КСУ за спеціальністю «товарознавець та експерт у митній справі».

Строкову службу проходив у прикордонних військах, потім працював у ДСНС, а чотири роки тому пішов на контрактну службу в ЗСУ.

«Він двічі в АТО/ООС був у 2019 та 2021 році. Фактично пішов по моїх військових слідах, завжди у формі. І це йому подобалось. Та й відпочивав теж в «уніформі», бо ж любив риболовлю і полювання, ми часто разом їздили,» - пригадує пан Михайло.

Веселий, товариський, неконфліктний Сергій був справжньою душею компанії, міг всіх розсмішити, підняти настрій та відігнати сумні думки.

«Ой, мамчик, перестань, у мене все нормально,» - завжди зі щирою усмішкою та позитивом у голосі відповідав на будь-які мамині закиди. У нього завжди все було нормально, жодних скарг чи нарікань… Так само без нарікань виконував свій військовий обов’язок і після повномасштабного вторгнення, сподіваючись повернутися до родини, коханої дружини та донечки…

«Кохана, не переживай, ми з тобою іще станцюємо вальс на Червоній площі під українськими прапорами! - пригадує Юлія слова чоловіка. – Він був настільки добрим, щирим та ніжним… І неймовірно гарним у військовій формі, вона йому личила, як нікому іншому.»

На жаль, життя 36-річного солдата Сергія Сілюка обірвалося 29 липня у Запоріжжі…

Прощання із ним відбудеться завтра, 1 серпня, о 10.00 на майдані Незалежності. Поховають на кладовищі «Нове». 

Нагадаємо, в цей же час в останню путь проведуть ще одного захисника - Едуарда Поліщука, який загинув 27 липня захищаючи Харків.