Родина переселенців з Горлівки активно волонтерить на Рівненщині

11.06.22

На Рівненщині переселенці стають волонтерами і активними учасниками соціальних проєктів.

Пані Надія з сім’єю двічі тікала від війни. Вперше – у червні 2014 року. Вони жили у Горлівці, що на Донеччині. Залишити місто вирішили тоді, коли в Донецьку бомбили аеропорт, а в них вже були захоплені адмінбудівлі і з’явилися блокпости. Жінка пригадує, що молодшій доньці був лише рік. Вони їхали у машині, майже доверху заповненій речами, і крихітка на них спала. З Горлівки тікали родиною: Надія з чоловіком та двома дітьми і її батьки. Приїхали на Рівненщину – у селище Смига. Тут перезимували. А потім чоловікові запропонували роботу в Миколаєві. Тож жінка з дітьми вирушила за ним, а ось батьки залишилися на Рівненщині.

Вдруге втеча від війни відбулася у лютому 2022 року.

«Тоді у Миколаєві обстріляли аеродром. Ми добре чули вибухи і бачили зарево пожежі. Діти посхоплювалися з ліжок. Наступного дня ми швидко зібралися і поїхали до дідуся з бабусею у Смигу. Дорога зайняла у нас добу, а зазвичай ми витрачали на неї 8-10 годин», – розповідає пані Надія.

Родина переселенців прагнула допомогти українським військовим, тож разом із місцевою сусідкою долучились до заготівлі продуктів, сушили хліб для бійців, плели маскувальні сітки і знову займалися сухарями.

А якось ця ж сусідка запропонувала піти у волонтерський центр. Там потрібна була допомога в сортуванні речей. А потім стала ще й активною учасницею грантових проєктів, які активісти реалізовують у громаді.

Так, сім’ям місцевих мешканців та переселенців роздавали насіння, щоб вони могли вирощувати городину і восени забезпечити себе врожаєм. А невдовзі, вже за іншим проєктом, родини місцевих мешканців та внутрішньо переміщених осіб отримають можливість займатися ще й птахівництвом. Їм передадуть курчат, корми для їх вирощування та необхідний інвентар. Пані Надія – серед тих, хто виявив бажання долучитися і до першої, і до другої ініціативи.

«У мене за зиму назбиралося багато невитраченої енергії. І її треба спрямовувати на щось корисне», – пояснює жінка.

За першою освітою вона – інженер-технолог, за другою – менеджер-економіст. А ще чудово розмовляє українською мовою.

«Іноді люди цьому дивуються. Але насправді українську мову вчили в школі, інституті. Як при цьому можна її не знати? – вважає пані Надія. – А взагалі зі свого досвіду скажу, що не варто зациклюватися на тому, що довелося переїжджати, щось залишати, втрачати. Потрібно жити далі і шукати можливості реалізації».