"Інколи, приходячи додому, я забуваю "зняти погони"
Лілія Богданець, начальниця слідчого відділення
Бути сильною, мудрою, принциповою і вести за собою команду чоловіків - не просте завдання для жінки. Проте героїні нашого матеріалу це вдається. Все це про єдину у Рівне нській області жінку, яка очолює слідчий підрозділ.
Лілія Богданець – начальниця слідчого відділення Рокитнівського відділення поліції, майор поліції. Народилася вона в с. Рокитне Рокитнівського району Рівне нської області, проте з 1 року проживала в с. Гранітне Сарненського району. Навчалася у Вирівській ЗОШ Сарненського району Рівне нської області, де здобула неповну середню освіту. Після цього вступила до Рівне нського ліцею-інтернату педагогічного профілю.
З 1998 до 2004 року Лілія Вікторівна навчалася за кордоном, а коли повернулася в Україну, закінчила курси у Вищому професійному училищі ДДСО МВС України і почала працювати дізнавачем.
З 1998 до 2004 року Лілія Вікторівна навчалася за кордоном, а коли повернулася в Україну, закінчила курси у Вищому професійному училищі ДДСО МВС України і почала працювати дізнавачем.
В дитинстві я була звичайною дитиною, хоча трохи «хлопчакуватою» (ідеться про риси, які тардиційно вважають притаманними чоловікам та хлопчикам і традиційно заохочуються у них, натомість пригнічуються у дівчат, - авт.). Я тоді була «одною із них» (хлопців), бо зі мною можна було сходити на риболовлю чи пограти у футбол, я вже тоді вміла постояти за себе.
"Власний приклад та досвід роботи допомагає мені завойовувати авторитет серед колег-чоловіків"
В органах внутрішніх справ Лілія Вікторівна працює з 2006 року, а посаду заступника начальника Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУНП в Рівне нській області - начальника слідчого відділення займає з 2016 року. У слідчому підрозділі під її керівництвом працюють лише чоловіки.
Коли ти проводиш певні складні слідчі дії (обшуки, одночасні допити, слідчі експерименти), буваєш разом із працівниками, яким чинили опір правопорушники, то ти із впевненістю можеш вимагати цього від своїх колег чи підлеглих. І не важливо, чоловіки це чи жінки.
Секрети успіху керівника від Лілії Богданець
Перше: показуй власний приклад, а не розповідай як потрібно. Я досі виїжджаю на місця події чи обшуки і самостійно можу описати, зняти відео та інше.
Друге: я ніколи не кричу. Можу перечекати кульмінаційний момент, а потім все пояснити - і то прямо в очі і тільки правду.
Третє: я не дотримуюсь правила «ніколи не хвали». Однозначно, за кожен успіх потрібна похвала від керівника. Це надихає, спонукає до кращих результатів.
Лілія Вікторівна вміє переконувати, її слухаються, їй довіряють. Вона не любить брехні та завжди відповідає за свої слова.
Яка б ситуація не сталася - треба з’ясувати всі її сторони, прийняти виважене рішення, при цьому завжди залишатися людиною, а не тільки керівником. Я намагаюся дотримуватися даного мною слова. Будь-який керівник, чи то жінка, чи чоловік, повинен вміти вести за собою, не боятися брати на себе відповідальність.
Що найскладніше у роботі?
З точки зору організації роботи, найскладніше - змінити чужу думку і переконати людину, що в кожній ситуації є «законний» шлях виходу із неї.
А морально найважчими в процесі роботи є злочини відносно дітей. Пам’ятаю, як мама, яка зловживає алкоголем, замкнула у будинку двох малолітніх дітей. Від електропроводу пішла іскра і виникла пожежа. А діти не змогли вибратись із будинку, бо просто були зачинені, а зорієнтуватися і розбити вікна вони не змогли. Подібних ситуацій багато, треба мати витримку, сильний характер, аби працювати з такими ситуаціями.
А морально найважчими в процесі роботи є злочини відносно дітей. Пам’ятаю, як мама, яка зловживає алкоголем, замкнула у будинку двох малолітніх дітей. Від електропроводу пішла іскра і виникла пожежа. А діти не змогли вибратись із будинку, бо просто були зачинені, а зорієнтуватися і розбити вікна вони не змогли. Подібних ситуацій багато, треба мати витримку, сильний характер, аби працювати з такими ситуаціями.
Чи є щось, чого Ви боїтеся?
Боюся не встигнути реалізувати свої плани. Втратити довіру людей. Важливих для мене людей, тих, які в мене вірять.
"Інколи, приходячи додому, я забуваю "зняти погони"
Лілія Вікторівна виховує двох синів. Їх вважає своїм найбільшим досягненням у житті. Вони для неї - опора, підтримка та сенс життя. Її робота стала прикладом для старшого сина.
Мій старший 22-річний син нині служить у Національній Гвардії МВС України. Я в свій час стала для нього прикладом, а тепер – він для мене. Мій молодший семирічний син – це джерело натхнення, сили, терпіння, наснаги. Інколи, приходячи додому, я забуваю «зняти погони», бо я мушу вирішувати все сама.
"Вважаю, для того, щоб стало краще навкруги, треба почати із себе!"
Мене найбільше надихає бажання жити, зробити все, щоб було добре моїм рідним і оточуючим.
А мрії у мене прості. В матеріальному плані – мати свій будинок, в моральному – побачити, як виростуть мої діти, яке у них складеться майбутнє. І як мати військовослужбовця мрію, щоб не було війни.
А мрії у мене прості. В матеріальному плані – мати свій будинок, в моральному – побачити, як виростуть мої діти, яке у них складеться майбутнє. І як мати військовослужбовця мрію, щоб не було війни.
Історії таких жінок вкотре доводять - якою б не була професія, головне у ній - професіоналізм, відданість, чесність та віра у те, що робиш.
І тут неважливо, чоловік ти чи жінка.
Спілкувалася - Людмила Кнапець
Фото надані героїнею матеріалу
This site was made on Tilda — a website builder that helps to create a website without any code
Create a website