Пандемія коронавірусу залишила неабиякий слід на сфері культури, як України, так і світу. Наша редакція вирішила поцікавитися, як минає карантин у відомих людей культури Рівненщини.

Однією із відомих постатей Рівне нщини є Андрій Ляшук. Він відновлює та популяризує етномузику. Відомий лірник, який вміє не лише грати, а й майструвати інструменти. Його ім’я відоме, як в Україні, так і закордоном. Проте карантин вніс свої корективи у культурну діяльність митця, і тепер його творчість можна споглядати онлайн. Яким чином поєднує власну справу та культурну діяльність, як з’явилася любов до етномузики, що буде із його культурною діяльністю після карантину та трохи більше розповів Андрій Ляшук в інтерв’ю для Rivne1.tv

- Як на Вас вплинув карантин, як людину культури?

- Для людини мистецтва, звичайно, карантин – це погано. Ті, хто працює десь офіційно у театрі чи будинку культури і в них зберігається заробітна плата, то їм ніби нормально. Людей, які просто займаються мистецтвом і отримують за це гонорари, для них це складно.
У мене ситуація трохи інша, тому що мені, в принципі, є на чому заробляти. Хоча, літо для мене завжди було таким фестивальним періодом, де багато виступів, зрозуміло, що із гонорарами, багато спілкування із іншими музикантами. Зараз цього немає. Все перейшло в онлайн.
Крім того, я працював із багатьма фестивалями не тільки, як митець, який грає на сцені, а як підрядник, який робить щось для цих фестивалів, якусь брендову продукцію. Відповідно великий мінус, бо немає цих фестивалів, концертів та разом із тим замовлень.

- Що робили на карантині? Чи займалися музикою?

- Для митця це могло бути і є періодом самозаглиблення. Як музикант, який грає на інструменті, але давно до чогось не «доходили руки», щоб освоїти щось, посидіти позайматися чи вивчити якісь нові пісні, чи як для композитора – це період створити щось нове. Цей відрізок часу із цієї точки зору був дуже хорошим. Я, у свою чергу, також на карантині займався музикою.

- Наскільки вдавалося до карантину поєднувати бізнес та захоплення мистецтвом?

- Інколи це не так легко поєднувати, тому що, коли ти маєш якийсь виступ і потрібно їхати на фестиваль, а паралельно є робота, у цьому випадку мусиш якось коригувати плани. Постає вибір, або відкладаєш роботу і заробіток, або мусиш відмовлятися від виступу. Деколи це буває складно.
Хоча буває і легко, тому що бувало так, я їхав на фестиваль не тільки, як митець, а віз якусь продукцію: банери, вбрання для сцени, футболки... Тому не можна сказати однозначно, що це було важко поєднувати чи легко. По кожному конкретному випадку були свої нюанси.

- Під час карантину грали у прямому ефірі для людей?

- Так, пробував. Виходив онлайн та щось виконував, або робив запис і викладав. Якраз на період карантину припав фестиваль «Кобзарська Трійця». Кожного року його проводять у Києві на базі музею Олеся Гончара. Участь беруть Київський кобзарський цех, а також з’їжджаються всі кобзарі та лірники зі всієї України. Цього року вирішили зробити цікавий експеримент. Київських кобзарів по черзі запрошували у музей до фестивалю, відзняли сюжети, де вони зіграли. А учасників з інших міст, наприклад, як я із Рівного чи львів’яни, попросили зняти по два твори, канти чи псальми, у своїй місцевості на цікавій туристичній локації. Чи це біля церкви, чи історичної будівлі, чи ще десь, щоб це було цікаво дивитися людям.
Я, звичайно, долучився. Попросив допомогу у Юрія Ойцюся, який займається проектом «Оствиця», у результаті якого побудували два кораблі. Я зіграв на човні, ми гребли, Юрій знімав. Це була, можна сказати, і реклама Рівне нської туристичної локації, а разом із тим дуже красива картинка для відео. Все вийшло вдало, дуже багато людей побачили відео і вони були у захваті. Таким чином цей фестиваль відбувся онлайн, але люди згадали, що кобзарська традиція існує попри карантин. Можливо навіть був більший ефект онлайн, аніж вживу.

- Яким чином популяризуєте етномузику?

- Я виступаю, граю, кобзарюю на фестивалях, просто на вулицях, на якихось святах, майструю. Нещодавно вийшов один сюжет. Так само, як ви зараз берете інтерв’ю, але це були зйомки для проекту Ukraїner ще у минулому році.

- Знаю, що Ви виступали як в Україні, так і закордоном. Які смакові переваги щодо етномузики у різних регіонах, країнах?

- Тут складно сказати, що ось саме у тому, чи іншому регіоні всі цікавляться такою музикою, а там не цікавляться. Це залежить від конкретного міста чи села. Ви пам’ятаєте, у Клевані був День містечка? Це було цікаве дійство, якраз таки всі мистецькі локації викликали зацікавлення гостей свята, як Кобзарська «Просвітницька галявина», так і велика сцена. Люди сприймали дуже класно.
Буває якесь місто чи село, де людям мало цікава така етномузика. Залежить швидше від конкретної громади. У різних регіонах бували, і на Сході, і на Заході, але мені здається, що більшості людям це цікаво. Коли є правильна стратегія якогось заходу Дня міста чи фестивалю, коли продумано так, що сцена чи якась локація знаходиться у конкретному місці та розрахована на вмотивованих глядачів, тоді це спрацьовує.
Щодо закордону, то дуже благодатний грунт для етномузики – це Польща. По-перше вони все розуміють, тому що і близькість мов, і певні спільні культурні корені. Поляки дуже цінують етномузику і готові за це платити, разом із тим дуже гарно організовують заходи такого спрямування.
Що стосується таких країн, які далі, де значно відрізняється мова, яким погано зрозуміла українська мова - є трохи мовний бар’єр. Там важче донести інформацію, але коли просто граєш, то ви добре і самі знаєте, що музика – це універсальна мова і її всі розуміють.
Коли я грав у Литві на фестивалі «Сонячні ночі», глядачам було трохи складно і не все зрозуміло про що я співав, причому це була архаїчна українська мова. Доводилося використовувати для перекладу російську мову, але сама музика людей дуже захоплювала. Це було помітно, як реагували, як після виступу ставили безліч питань, пробували доторкнутися до інструменту та пограти на ньому.

- З чим у Вас асоціюється українська культура?

- Я ніколи над цим не задумувався… Розумієте, якщо ми українці, виросли на цій землі і тут живемо, то для нас традиційна українська культура є підгрунтям для всього іншого. Будь-яка музика, чи інше мистецтво, воно має свій фундамент. Якщо композитор пише класику, він, зазвичай, звертається до народної глибинної музики. Як, наприклад, джаз базується на музиці афроамериканців, скажімо звідти походить, але це теж фольклор, який захопив весь світ. Якщо говоримо про рок, то також можемо знайти змішування ірландської та англійської етномузики, яка найбільше вплинула на це спрямування.
Українська етномузика надихає, спонукає створювати щось. Українська культура у свою чергу викликає не урбаністичні асоціації, а більше щось пов’язане із природою, із чимось архаїчним, натуральним…

- Хто Вам прищепив таку любов до української культури?

- Мені не прищепили цю любов. Це був власне мій такий пошук, тому що дитинство моє пройшло за радянського часу, з піонерськими піснями. Українська культура не особливо тоді пропагувалася, а якщо це і було, то у контексті чогось сільського, другорядного та не цікавого. Захопися нею у трохи старшому віці, коли вчився у Рівне нському інституті культури і це було навпаки, свого роду, протест і заперечення. Розпочав грати у рок гурті і використовувати етнічні мотиви. Тоді почалося моє дослідження української культури і полюбив я її не тому, що прийшов до якогось колективу, який співає фольклор, а через те, що почав грати рок у поєднанні із українським фольклором.
Навіть, коли Україна стала незалежною, масова шароварщина і ця вся показовість, як ми зараз називаємо вишиватництво – це мене мало цікавило. І тут був свій протест, бо я завжди прагнув вивчати, досліджувати та виконувати зразки української культури, саме глибинної. Тут мова йде не про сценічну культуру, а ту, яка збереглася у побуті. В інститутські роки були експедиції і ми розуміли, що ті бабці, які співають, вони це роблять не на сценах, а коли збираються гуртом, чи коли у лісі збирають ягоди, чи під час роботи у полі. І саме ця культура мене надихала. Таким чином прийшла любов до української кореневої культури.

- Андрію, на Вашу думку, що буде далі із культурною сферою України, зважаючи на ситуацію, яка склалася на сьогодні?

- Це не легко сказати відразу, бо це залежить від тих людей, які стоять при владі. Ми ж можемо побачити зразки ставлення влади до мистецтва у Європі, коли розуміють, що культура – це важливо, що вона формує все інше, у тому числі економіку. Наприклад, у Німечинні виділяють гроші для художників, щоб їх підтримати чи музикантів. У нас цього немає, бо аби вистачило коштів на щось інше. Але у даному випадку дуже важливо, як влада поставиться, тут йдеться хоча би про якісь можливості організовувати концерти чи виставки, щоб митці могли щось робити.

- Чи є у Вас послідовники? Чи навчаєте когось грати або майструвати інструменти?

- На даний момент вони у мене є, я можу цих людей назвати у якійсь мірі учнями, вони є як в Україні, так і закордоном. До мене дуже часто звертаються саме, завдяки Ютубу. Є початківці, які навчаються за моїми відео. Потім мені пишуть, що вивчили якийсь з кантів, що я виконую, надсилають свої відео і запитують чи класно, чи треба щось виправити. Це і є мої онлайн-учні, які ось так навчаються, і роблять це дуже вмотивовано.
Щодо майстрування, то я не вважаю себе майстром інструментів. Я трохи роблю етнічні духові інструменти, а що стосується лір чи інших струнних інструментів, то я просто допомагаю майстрам довести їх до потрібного звучання. Є дуже тонкі моменти, коли струну і порожок треба відрегулювати так, щоб вона не занадто терлася об колесо, бо буде скрегіт, а якщо буде надто слабко натягнута, то не звучатиме інструмент. Я займаюся доведенням інструментів до досконалості. Я не можу назвати себе майстром, а скоріше тим, хто ці інструменти «обкатує».

- Що плануєте робити після карантину? Яке місце надалі у Вашому житті займатиме культурний напрямок?

- Головне зараз визначити, коли закінчиться карантин (сміється), і що вважати закінченням карантину. Найближчі плани – це у кінці липня поїхати на Полтавщину. Там буде проходити кобзарський табір, куди з’їжджаються кобзарі, виконавці та майстри. Це село Крячківка біля Пирятина, де оселився український американець Юрко Фединський. Він, до речі, на днях був проїздом у Рівному і ми змогли поспілкуватися. Юрко є організатором цього табору, і відповідно там буде невеликий фестиваль. Планую, поки що, поїхати туди, побачитися з людьми, яких давно не бачив та поспілкуватися. Туди, до речі, з’їжджаються люди зі всього світу. Двоє людей планують приїхати із Австралії, хтось із Америки, майстри із Європи, і звичайно будуть українці.
Всі сподіваються, що все буде гаразд.

- Що хочеться побажати чи порадити рівнянам або тим, хто цікавиться культурною сферою?

- Перше, дуже важливо по мірі можливості підтримувати культуру у даний час. Якщо бачите, що організовують якийсь концерт і не завжди у організаторів є можливість продавати квитки, як мінімум прийдіть на концерт… Ви мабуть чули, біля озера Басівкут на Оствиці, 5 липня, був концерт вокаліста гурту «Мері», такий пляжний варіант. Є квартирники, а це був пляжник, який розрахований на невелику кількість людей. Люди прийшли і це був чудовий концерт без квитків.
Якщо бачите якісь заходи – підтримуйте, в тому числі і матеріально.
Не падайте духом, якщо ви митець. Використайте цей час так само, щоб досягнути чогось нового, щось вивчити, а також попрацювати над тим, що раніше не вдавалося.