Він був одним з тих перших, хто потрапив у зону бойових дій, як кажуть в народі - голий і босий. Навесні 2014 про масштабний волонтерський рух не було й мови. Відтак, не кожному відправленому на той час в АТО бійцю пощастило мати захисну амуніцію. Неоднозначна трагедія під Волновахою, коли невелика моторизована група 51-ї бригади була розстріляна терористами з інкасаторських машин, забрала життя й 22-річного Віталія Маринича з Рокитного.

Юний Віталій, як і багато інших бійців, на той час мало розумів, куди потрапить. Але готувався сумлінно: купував сам собі амуніцію, шукав необхідне спорядження. І водночас - будував численні плани на подальше мирне життя...

Віталій Маринич закінчив училище муляром-штукатуром, відслужив в армії. А по поверненні додому - працював на посаді пожежного-рятівника. Хлопець жив у великій родині в одному домі — з батьками, з двома братами, невісткою та племінником, якого обожнював. Виховувати трійко хлопців було нелегко, ділиться Тетяна Маринич. Але дружність та любов в родині завжди допомагала долати життєві негаразди.

Нелегко було матері пережити втрату власного сина, життя якого вже не раз було на волосині...

Відповідальним та старанним назавжди запам'ятала Віталика його шкільний класний керівник.

Віталик поспішав жити, каже мама. Весь час хотів бути незалежним та самостійним чоловіком, бути головою сім'ї. На зароблені гроші придбав власну автівку, готувався до весілля та дуже хотів і собі велику родину.

І дуже любив свою наречену Аліну, студентку Харківського залізничного університету...

У самому розквіті обірвалося і життя Віталія... Хлопця, народженого на землі героїв. Адже мало хто знає, що саме у Рокитному влітку 1941 року засновник УПА «Поліська Січ» Тарас Бульба-Боровець створив свій перший штаб перед наступом на Олевськ.