Спокійний та схильний до філософських роздумів Назар часто задавався питанням, звідки у людей стільки злості і ненависті.
Змалечку Назар був надзвичайно ввічливою та неконфліктною дитиною.
А ще Назар був надзвичайно витривалим, мав хорошу фізичну підготовку та по-особливому ставився до тварин.
Улюблена кобила завжди слухалася Назара. Як справжнього козака. З козацьким запалом прагнув хлопець і бути захисником рідної держави. Як не відмовляли його батьки, але рішення Назара піти на контрактну службу було категоричним. Він був професіоналом своєї справи. Дисциплінованим та організованим.
Більше за Батьківщину Назар мабуть любив лише маму...
Наразі ж жінку заспокоює маленьке цуценя на ймення Кроха. Такий був позивний у Назара ще від початку служби. Кроха народився якраз у день загибелі хлопця.
Памятає Назарчика з крихітного віку і Наталія Іванівна. Адже живе з його батьками по сусідству. Пригадує, яким працьовитим хлопчиком він був.
На стінах рідної школи Назара досі немає пам'ятної дошки. Вона вже готова - запевняє директор. Але мабуть радивилівським чиновникам бракує часу приїхати та урочисто її встановити. Батьки хлопця розуміють: ніякі дошки чи відзнаки не повернуть життя сина. Але хіба не гідний Назар відзнаки за мужність? За юнацький героїм, за справжню патріотичну відданість? Хочеться, щоб військове керівництво та державний політикум гідно вшанували память українського героя.
Назар Крохмаль похований поруч з прадідом Іваном. Бійцем Української Повстанської Армії , що загинув від рук НКВДистів.
Ми не маємо права забути. Ми не маємо права робити вигляд, що нічого не відбувається. Вшановуючи память загиблих, не забувайте про живих. Їм потрібна ваша підтримка і небайдужість.
