Рідні кажуть: Олександр з самого початку буремних подій був налаштований рішуче. Наголошував, що нині нам немає що втрачати, окрім ... рідної країни.
Олександр працював водієм у споживчому товаристві. В селищі його добре знали, як сумлінного авто-майстра. Чоловік пішов стопами батька. Відтак після школи Саша вивчився у місцевому училищі на автослюсаря, відслужив у армії. По поверненню із служби - одружився. 19 червня 13 років тому - у Сашин День народження - на світ з'явилася і його донька. Її назвали в честь батька - Олександра.
Про "світлий" характер Олександра розповідає і його рідна сестра.
До речі, батько Олександра - росіянин. У Суліцьких чимало родичів живе у Волгограді. Однак після загибелі Олександра спілкування вони не підтримують.
Олександр загинув від розриву гранати. Героїчно і самовіданно.
Рідні так і не встигли з ним попрощатися. Сестра часто згадує той останній раз, коли вони бачились з братом...
Таким - життєрадісним і енергійним - Олександра пам'ятатимуть усе життя.
Ми не маємо права забути. Ми не маємо права робити, що нічого не відбувається. Вшановуючи память загиблих, памятайте і про живих. Їм потрібна ваша підтримка та небайдужість.
