Ожина - культура відносно нова. У культуру вона була введена Мічуріним, який вважав ожину винятково перспективною і виступав за широке її впровадження у виробництво й вирощування на присадибних ділянках.

Ним були виведені кілька сортів ожини - Рясна, Східна, Техас - і розроблені основні прийоми її вирощування. У наш час ожина стала користуватися заслуженою та все більш зростаючою увагою серед садівників-аматорів.

Завдяки відмінним смаковим якостям, високій урожайності, невибагливості, простоті й легкості розмноження, її з успіхом можна вирощувати практично повсюдно. Ожина належить до сімейства розанних, нараховує близько 200 видів. Існують культурні сорти ожини трьох європейських і дев'яти американських видів. Сорти ожини (а найчастіше це складні гібриди) ділять на дві групи: прямостояча (куманіка), або власне ожина, і повзуча, сланка ожина, або росянка. При вирощуванні прямостоячої ожини виконують прищіпку молодих пагонів заміщення. Обрізка плодоносної ожини має свої особливості. Зростаючий пагін обрізають при досягненні ним 70-90 сантиметрів. При цьому видаляють верхівку довжиною близько 5 сантиметрів, укорочують при цьому і бічні гілочки, що відростають, щоб вони добре гілкувалися. Ожина має надземну частину дворічну, а підземну - багаторічну. Прямостояча ожина розмножується паростками і відводками, а сланка ожина (росянка) - тільки відводками верхівкових бруньок. Але одиничні сорти можуть давати й паростки. Однолітні пагони прямостоячої і сланкої ожини мають зелене забарвлення з червоним або коричневим відтінком, покриті шипами, що відрізняються залежно від виду й сорту за величиною, формою і забарвленням. Листя ожини складне, схоже на листя малини, з трьома, п'ятьма або сімома листочками (часточками). Суцвіття ожини - довга або коротка кисть. Квітки ожини досягають у діаметрі 3 сантиметрів. Вона квітує, як правило, пізніше малини і завдяки цьому її квітки менш страждають від весняних заморозків.

Плід у ожини, як і у малини, - складна кістянка. На відміну від малини, кістянки ожини зрослися між собою і з плодоложем (пеньком). За забарвленням плоди ожини можуть бути чорними, пурпурними, червоними й жовтими. Вони розрізняються також за формою, величиною і смаком. Сланка ожина дає плоди крупніші й соковитіші, ніж прямостояча. Кущ прямостоячої ожини часто формують віяловим способом, коли плодоносні гілки розміщують і прив'язують на протилежньому боці від зростаючих молодих. У такому випадку бажано відстань при посадці збільшити до 2,5 м. Ягоди ожини містять безліч вітамінів і за біохімічним складом близькі до малини, відрізняючись від неї, щоправда, удвічі меншою кислотністю. На відміну від малини, ягоди ожини зриваються разом із квітколожем, тому менше мнуться при збиранні та транспортуванні врожаю, і завдяки цьому довго зберігаються при нульовій температурі.

pic

Вирощування ожини подібне з вирощуванням звичної нам усім малини. На присадибних ділянках ожину найкраще розміщувати уздовж огорожі на дротових шпалерах у вигляді однорядної або дворядної посадки з відстанню між кущами 0,75-1 м, а між рядами - 1,5-2 м. Плодоносні стебла прив'язують до верхнього шпалерного дроту, а ті, що відростають, кріплять до нижнього. Перед посадкою ґрунт рясно вдобрюється органічними добривами (гноєм, компостом, торфом, перегноєм) з розрахунку 10 кг на метр квадратний. Мінеральні добрива вносять за бажанням, але не більше 50 г у посадкову яму, і обов'язково ретельно перемішують із ґрунтом. Надалі щорічно підсипають під кущі перегній і компост. Урожайність істотно підвищується при підживленні в червні розведеним водою коров’яком або пташиним послідом. Посадкові ями копають на глибину й ширину не більше півметра. Посадку краще виконувати навесні. Догляд за посадками зводиться до прополки, розпушування і обов'язкового поливу, особливо в перший рік вирощування. Ожина взагалі дуже вимоглива до вологості ґрунту в період активного росту пагонів і зав'язей. Інакше якість ягід різко знижується, тому що вони стають сухими, дрібними або взагалі обпадають ще до дозрівання. Ожина менш морозотривка, чим малина, тому після видалення восени пагонів, що відплодоносили, однолітні пагони поточного року пригинають в 30 сантиметрах від землі. Для збереження її від морозів рекомендується пригнуті та надійно закріплені пагони засипати снігом. У регіонах з суворою та дуже холодною зимою пригнуті стебла ожини вкривають щільним папером, картоном, а зверху - поліетиленовою плівкою. Сорти прямостоячої ожини вважаються більш зимостійкими, чим сорти сланкої. При обрізці ожини видаляють разом з пагонами, що відплодоносили, слабкі, ушкоджені, недорозвинені, залишаючи в кущі 5-8 сильних пагонів. Для підвищення морозостійкості рекомендується верхню частину однолітніх пагонів обрізати на 25-30 сантиметрів.

Бічні розгалуження куща ожини, що з'явилися навесні, укорочують до 25-45 сантиметрів. При цьому намагаються залишити на кожному розгалуженні 10-12 бруньок. Це залежить від сорту, тривалості періоду вегетації й строку дозрівання самих ягід. Ефективний прийом підвищення врожайності ожини - мульчування насаджень торфом, компостом, тирсою та іншими сипучими органічними матеріалами. Ожина має ребристі пагони, зазвичай густо посипані колючками. Але зараз виведено і кілька безшипових сортів. Коренева система менш мичкувата, чим у малини. Вона могутніша і проникає на більшу глибину. Не варто забувати, що безшипові сорти ожини не можна розмножувати кореневими живцями, тому що у молодих рослин, які розвиваються з них, знову з'являються шипи.

Джерело: http://domovyk.com