Рясничанин Микола Павлюк із сумом проглядає домашній архів. На фото радянського періоду - батьки, односельчани та друзі. Бракує світлин родини, яка за тих часів залишилася невизнаною та поза законом.
Вже декілька років Микола Антонович збирає відомості про своїх нащадків - просвітителя Пилипа Павлюка та його сина поета Антіна. Чоловік жаліється, їх творчість та діяння і досі для великого загалу є невідомими. Проте трагічне життя українського поета варте визнання, впевнений він.
Ось в цій оновленій Горинградській церкві хрестилося декілька поколінь родини Павлюків. А в цьому старому приміщенні колись була школа, де свої перші знання здобував Антін Павлюк. Будівля й досі стоїть, хоч тепер в ній живуть інші люди. Сьогодні ж Микола Антонович із сумом розповідає, на жаль радянщина та покоління зневірених та ницих духом людей понищили надбання історії.
Сьогодні на цьому пагорбі ніщо не нагадує про колишній маєток Костянтина Ушинського. А спокій панорами надихає на рядки із вірша Антіна Павлюка:
І знову гудить лунким підземним гулом
Везувій мук. І - вибухне руда
І знаємо - обидва будем! Будем!
А ти гориш... І вітер знов рида.
А ми горим, з її житами разом
В нещаднім сонці, в просторах вогню
За всю Вкраїну - пурпуром образи
не в захід, ні! а в схід новому дню!
Микола Павлюк сподівається, здобутки українських патріотів стануть відомі широкому загалу. І загубленими в просторах радянської пропаганди іменами справжній патріотів України пишатимуться наступні покоління.
