а початку ХХ століття одна за одною в російській імперії з’являються футбольні ліги. Так ось, разом із Московською футбольною лігою, Санкт-Петербурзькою футбол-лігою, Київська та Харківська футбольні ліги, а також Санкт-Петербурзька студентська ліга, Миколаївський футбольний клуб, Севастопольський гурток любителів спорту і Тверський гурток велосипедистів, ковзанярів і любителів спортивних ігор стали засновниками організованого 19 січня 1912 року Всеросійського футбольного союзу (ВФС).

Саме ВФС і організував перший в історії імперії Чемпіонат Росії з футболу в 1912 році. У ньому взяли участь збірні міст і відбувався він в три етапи. Перемогла збірна Санкт-Петербургу. Не дивлячись на загальну цивілізаційну відсталість країни, відомості про змагання, в якому команди імператорського Пітера і провінційного Миколаєва змагалися на рівних, стали прекрасною рекламою і вже всеросійський футбольний Чемпіонат 1913 року зібрав збірні Москви, Богородська, Санкт-Петербурга, Лодзі, Юзівки (сучасний Донецьк), Ростова-на-Дону, Харкова, Києва, Херсона, Севастополя, Одеси і Миколаєва.

Тобто сім команд із території тодішньої Малоросії (сучасної України) із одинадцяти! Для українських міст царської держави від 1913 року розпочався справжній бум гри зі шкіряним м’ячем. Особливо, коли команда з Одеси виграла у харків’ян з рахунком 10:0 і вийшла в фінал зі збірною Санкт-Петербурга, яка провела менше відбіркових матчів на ціле коло! Апофеоз: Одеса – Санкт-Петербург – 4:2!



pic

Здавалося, що це тріумф малоросійського Півдня країни. Але в кращих російських традиціях керівництво ВФС скасовує результати першості 1913 року. Справа у тім, що за вимогою тодішнього чемпіонату в команді міста дозволялася участь не більше як трьох іноземців-легіонерів. При тому, іноземцями не вважалися представники іншої національності, які постійно проживали і працювали на території Російської імперії. Офіційно в одеській команді було три легіонери: Гаттон, Гізер і Карр. Але за команду ще грав британськопідданий Ернст Джейкобс, який постійно проживав із 1906 року в Одесі й був головою (!) Одеської футбольної ліги, а також Губерт Тауненд (дійсний член Одеського гуртка «Футбол» з 9 жовтня 1911 року.

Тож коли офіційний протест Петербурга відхилили (фінал відбувся після 9 жовтня!), в кращих імперських традиціях протест подав малоросійський Харків, гра одеситів із яким відбулася до 9 жовтня. І харків’ян аж ніяк не охолодив рахунок 10:0, з яким вони програли Одесі. ВФС задовольнив заднім числом харківську вимогу, таким чином позбавивши одеситів перемоги, а результати всеросійської першості 1913 року юридичної сили.

Такі всеросійські «страсті-мордасті», наче теплий весняний дощ, народжували все нові й нові команди в провінції. На унікальному фотовідбитку 1913 чи 1914 року, якій зберігся до сьогодні, ми бачимо футболістів здолбунівської команди в теплу (пізня весна чи рання осінь) пору року. На рекламці за спинами футболістів напис: «І-я команда футболистов г. Здолбунова».



pic

У цій рекламці є ще одне слово, яке розшифрувати не вдалося: чи то «городская», чи то «заводская» команда. Але нехай навіть імена цих здолбунівських футболістів поки не відомі – ми впевнено стверджуємо, що футбольна команда в Здолбунові існувала вже в 1913 – 1914 роках. Фінансувати команду могли як місцеве залізничне відомство, так і добре розвинений тоді цементний завод.

Наступний етап існування футболу в промислово розвиненому Здолбунові припадає на період війн і революцій. Так, відомі фотосвітлини періоду 1917 – 1918 років у Здолбунові, на яких зафіксовані місцеві футбольні дружини. Можемо впевнено стверджувати, що одне фото команди зроблене перед міською лазнею на вулиці Фабричній (тепер – магазин «Верховина»), а інше – на міському стадіоні (нині – стадіон «Локомотив» на вулиці Приходька).



pic

І нарешті третій етап розвитку місцевого футболу довоєнної пори – польський (1919 – 1939рр.)

Згадка про цей період здолбунівського футболу міститься в статті Олексія Гладкова та Юрія Малишева «Нерівні траєкторії рівненського м’яча» в рамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна» на сайті Федерації футболу України. В розділі «Польський період» згадується команда (дружина) КПС із Здолбунова. Документальним підтвердженням цього факту є фотографії відкриття стадіону після реконструкції ( 1932 р.) та футбольних команд 1935 року на стадіоні міста Здолбунів. Ось їх скановані копії.



pic

pic

Фото команд надане жителькою Здолбунова Кулешею Валентиною Олександрівною. Воно належало її батькові – Кулеші Олександру Івановичу. На фото він шостий праворуч у другому ряду. Народився Олександр Кулеша 6 травня 1912 року (волею обставин – у рік першої всеросійської першості з футболу!). У 1935 році працював на цегельному заводі та грав у футбол. Після війни працював на цементному заводі до свого виходу на пенсію. Проживав за адресою: м. Здолбунів вул. Шевченка 8. Помер 1970 року. Звичайно, виникло бажання отримати більш докладну інформацію про людей на цій фотографії й загалом про футбол того періоду.

Показували це фото багатьом старожилам, але ніхто з них нічого суттєвого згадати та впізнати нікого не міг. Очевидно, що потрібно було знайти не просто старожила, а спортивного старожила-спортсмена. Звернулися до Коломійчука Михайла Івановича 1926 року народження, – постійного учасника шахових змагань у нашому місті. Ось його розповідь: «На фото представлені три здолбунівські команди того часу. Внизу сидить команда залізничників КПС, справа від центру стоїть команда цегельного заводу «Цегельник», зліва від центру стоїть команда цементного заводу. В центрі – з кубком та грамотою – стоять чи тренери чи місцеві можновладці. Знімок зроблено на місцевому стадіоні, який функціонує до цього часу.

Крім свого сусіда, Кулеші Олександра Івановича, достовірно впізнаю здолбунівця Подґурського (стоїть п’ятий зліва), чеха Пепіка (сидить четвертий зліва), поляка Болека, воротаря з міста Шепетівки (сидить другий зліва)». Ось що вдалося з’ясувати про декого із них на даний час. Пошуки Подгурського привели до його племінниці Путіліної Руслани Павлівні. Ось окремі фрагменти її спогадів: «Мій дядя по маминій лінії Подгурський Всеволод Броніславович народився у 1916 році. Працював на старому цементному заводі. І дійсно грав у футбол. Я і зараз пам’ятаю як у дитинстві ми всією родиною ходили на футбол, дивитися, як грає дядя Володя. Це було вже у післявоєнні роки. А грав він із юних років. На фотографії 1935 року він стоїть п’ятий зліва в складі команди цементного заводу. Але у мене є ще одна футбольна фотографія дяді теж 1935 року. На ній він тримає кубок.

Так що це ще один безсумнівний доказ того, що на фотографії 1935 року дійсно мій дядя Подгурський Всеволод Броніславович. Помер дядя у 1986 році. Але в мене є ще дві футбольні фотографії тих часів. На першій дядя Володя стоїть другий зліва на фоні стадіону. На дальньому плані видно пожежну вежу. Друга фотографія більш раннього часу. На ній дві команди. Сидить крайній зліва мій тато Кунець Павло Павлович 1907 р.н., який теж грав у футбол». Так завершилась ця розповідь, і появились ще три фотографії із славного футбольного минулого нашого міста. При ретельному вивчені фотографій на звороті було виявлено реквізити фотоательє того часу з логотипом, адресою та номером замовлення. Це є вагомим доказом достовірності дати виготовлення двох перших фотографій – 1935 рік.

На жаль встановити точну дату виготовлення третьої та четвертої фотографій на даний час не вдалося. Але без сумніву, що вони відносяться до кінця 20–х і початку 30–х років минулого століття, і безумовно відносяться до «польського періоду» здолбунівського футболу. До слова, перший чемпіонат СРСР відбувся лише в 1936 році! Отже, наш здолбунівський футбол і без «країни перемігшого соціалізму» мав свою власну славну історію і ми, сучасники, повинні не тільки про це пам’ятати, але і робити все можливе для його сучасного розвитку.



pic

pic

pic

pic

Декілька старовинних фотографій – і як багато цікавого з історії нашого міста і його мешканців можна дізнатися нам, сучасникам. Без сумніву, історію творить усе людство, а описують її одиниці. Тому вона ніколи не може бути повністю об’єктивною і достовірною. Кожен додатковий факт чи окремий епізод робить історію більш достовірною, а отже – більш реальною і об’єктивною. Якщо хтось із небайдужих читачів зможе доповнити цю розповідь новими фактами, зробіть це заради історії та справедливості.

Джерело: http://zdolbunivcity.net