Важко у такому хаосі прийняти рішення. Стояти, іти, почекати, чи пропустити ось цей ряд авто? На дорозі машини керуються правилами дорожнього руху. Але що робити, якщо ти пішохід? Ти завжди правий чи маєш чемно стояти на узбіччі і пропускати автівки?....

Здається, безпека важливіше за все. Краще почекати. Пропустити ось цю маршрутку, а ось ще кілька авто, а ось дівчина розгубилась і не знає, що робити. Її теж можна пропустити. А тут навіжений якийсь женеться на божевільній швидкості. З ним теж краще не зв’язуватися... А тут і тролейбус плентається... І ось так стоїш... Чемно пропускаєш... а в цю мить збігає твій дорогоцінний час... Ти ж теж кудись поспішаєш... Можливо, тебе десь чекають? І ось так не знаєш, переходити чи ні. Знаєш, що доведеться це зробити, але підсвідомо відтягуєш час.

Дурня це все ніби. Але ж у житті так само. Хтось женеться на всій швидкості, хтось вагається чи плентається, а хтось звичайний пішохід, якого помічають лише тоді, коли він опинився під твоїми колесами.

Добре, коли в житті є хтось чи щось, що встановлює правила. Як світлофор: вам іти, вам стояти, а вам почекати. Тоді б у житті було легше. Кожен знав, що зараз не його час. Сьогодні доля посміхається тим, хто на головній. Через кілька хвилин буде твоя черга, але ти шостий в цьому ряду, тому почекаєш довше. А пішоходам так само. зараз ідете, а тепер пропускаєте.

І все ніби легше. Але чи є у житті той "доленосний світлофор"? Чи може, ми власні невдачі виправдовуємо перед собою словом "доля" чи "бог"? Або, часто власну лінь щось зробити, на щось наважитись...

Не знаю, чи є хтось або щось, що керує нами? Чи працюють в нашому житті ті світлофори? Але коли вони припиняють це робити - стає важче... Навіть, протистояти їхній волі якось легше. От ідеш ти на червоний і знаєш що зараз ризикуєш, що робиш неправильно і за наслідки, якщо вони будуть, відповідатимеш ти...

А коли сваітлофор не працює? І ти не знаєш, де біле, а де чорне, що правильно, а що ні. Тоді блукаєш по світу, як сліпий. Нехай би світлофори завжди працювали...