Про підкорення вершин і подолання власних страхів, про прагнення дійти до фінішу і стати першим, про можливості людського організму і незламну силу волі - далі у нашій розмові.

Відомі рівняни розповідають про свої чоловічі захоплення автору рубрики Віктору Данилову. Що таке вибух адреналіну, знає кожен справжній чоловік. Наші герої крутіші - вони не пасують не тільки перед вертикальними гірськими скелями, але й перед журналістським диктофоном.

- З чого розпочиналося захоплення горами?

- У 1998 році мені запропонували піти в похід у Південному Сибіру на гірський Алтай. Похід тривав 26 днів. Друзі переконали, що трекінг - це якраз те, що мені треба. Із собою рюкзак, спальник, намет - і "повний вперед". Було це на початку серпня. Я вперше попав у гори, де одразу зрозумів, що безпорадний по відношенню до природи.

- А у чому, власне, "безпорадність"?

- На той час у мене було трохи зайвої ваги. До того ж не мав відповідної фізичної підготовки, та й про маршрут не мав жодного уявлення. Відступати було вже запізно. Я потихеньку собі чалапав-чалапав... і нарешті добрався до першого базового табору. Певна річ, що дійшов останнім. У поході пив річкову воду, після чого виникли проблеми зі здоров’ям. Почалися судоми, нестерпний біль. До вечора я вже був надутий, як “водяна бульбашка”.

Наступного ранку категорично відмовлявся іти далі. Просив, щоб мені викликали вертоліт, підігнали коня, що-небудь, аби тільки не йти. Врешті-решт, ситуація повторилася. Єдине, що мені дали — це радіостанцію. Назад шлях був неблизький, а вперед було ще далі. Другий перехід того ж походу був найдовший. На маршруті траплялись і вертикальні підйоми, і відвісні стежки. Для мене, для людини, яка ніколи не була в горах, ці висоти були неприступними.

На другий день походу я зрозумів, що вчора було важко, але у порівнянні з тим, що сьогодні - то була просто прогулянка. І от коли я нарешті добрів до стоянки, мене зустріли з пляшкою коньяку і сказали: "Якщо хто-небудь скаже, що Голод не був у горах, то наживе собі додаткових ворогів" (сміється - авт.). Одразу підсовують мені коньяк, я випиваю і "вирубуюсь" на місці.

Ось так я повівся на авантюру свого друга. Пригадую, тоді він казав: "Ігоре, подивись на мене. За останні роки я кардинально змінився. Я тобі обіцяю, що буде важко, але ти впораєшся".

Після цього не зламались?

- Наступні два роки я повністю присвятив спортивній підготовці. Скинув зайві кілограми, відновив форму, літав до Москви на альпіністську підготовку. Там ми лазили по акведуках, спускалися на “T-blok” і жумарах, підіймалися з рюкзаками, забивали їх балонами з водою.

Повну версію інтерв'ю читайте тут