Ілюстрація Ірини Клещенко
Йому 40 років, з яких він офіційно не пропрацював жодного дня. Цей житель Яловень не знає, що його чекає завтра, і така ситуація типова для тисяч молдован.
У Ніколає ніколи не було трудової книжки, він жодного разу в житті не підписав жодного трудового договору, хоча вже у 25 років постійно і багато працював.
Починаючи з 1992 року, після закінчення 9-го класу, і донині Ніколає встиг попрацювати у 4-х країнах. «У Молдові, Росії, Україні, Франції – і всюди неофіційно» - розповідає чоловік, підпалюючи цигарку.
У нього сухувата статура, сірі очі і міцні руки. Цими руками він заливав бетон, укладав плитку, штукатурив і фарбував, роблячи ремонт у більш ніж 60 квартирах в Кишиневі, Москві, Одесі і Парижі.
«Спочатку я навчився у свого брата чоботарству. У ті часи атестат був непотрібен, тільки робочі руки. Працював у кіоску з ремонту взуття, теж неофіційно. Платив оренду по 40 лей в день, в ті часи – близько 4-х доларів, решту забирав собі» - згадує Ніколає.
Пропрацювавши шість років чоботарем, він отримав від знайомого пропозицію влаштуватись вантажником.
Погодився, тому що тут краще платити, і швидко усьому навчився. «Лопату в руки – і вперед! Тоді я не замислювався про пенсію чи медичне страхування. Хто знає, чи доживу я до тієї пенсії», - прагматично підсумовує він.
Голос героя було змінено з метою захисту недоторканості приватного життя.
Згідно зі статистичними даними, за 2015 рік кожен третій працездатний громадянин Республіки Молдова працює неофіційно. Цифри демонструють, що явище «неформальної зайнятості», як його називають експерти, стає все більш масштабним. З 2013 по 2015 роки кількість працевлаштованих «по-чорному» виросла на 55 000 людей, сягнувши цифри в 418 000.
«Однією із можливих причин цього явища є повернення емігрантів із Росії – тих, хто налаштований працювати у сільському господарстві, де більшість людей працює неформально. Ще однією причиною можна назвати спад найму у сфері послуг», - роз’яснює Юріє Моркотило, економічний секретар Незалежного аналітичного центру Expert-Grup. «Припускаю, що девальвація, зниження купівельної можливості, зменшення числа ремінентів, особливо у 2015 році, привели до того, цілий ряд ТОВ, які працювали у сфері дрібних послуг, стали закриватися, а люди переорієнтувались на неофіційну працю у сільському господарстві», - каже експерт.
По суті, неофіційні працівники постійно перебувають у сірій зоні: вони не є ні безробітними, бо приносять прибуток, ні трудовими кадрами, тим самим наражаючи себе на численні ризики. «Якщо станеться нещасний випадок, роботодавець не зобов’язаний буде оплачувати своєму працівнику лікування, оскільки ніякого контракту вони між собою не підписували», - продовжує Моркотило.
В умовах неформальної зайнятості ні роботодавці, ні нелегальні працівники не виплачують соціальних внесків. Таким чином, працівник позбавлений страхового медичного полісу, чи оплачуваної щорічної відпустки.
«Упродовж останніх двох років кількість платників податків (808 000 людей) зменшилось на 53 000 або на 6%. Неформальний сектор породжує дві основні проблеми, які наносять збитки функціональності системи соціального страхування. У першу чергу, йдеться про зниження рівня покриття системи соцстраху для офіційно працевлаштованих громадян. По-друге, - про зниження кількості надходжень в бюджет державної служби соцстраху внесків соціального страхування, що, зрештою, сприяє формуванню бюджетного дефіциту» - стверджує Неля Русу, голова Управління політик в області соціального страхування Міністерства праці, соціального захисту і сім’ї.
Якщо в нього не набереться 15 років офіційного трудового стажу, Ніколає не зможе отримувати пенсію за вислугу років. «Коли я звертаюсь до лікаря, мені доводиться за все платити. Цієї зими у мене були проблеми зі шлунком. День, другий, третій… біль не минав», - розповідає чоловік, торкаючись впадини між ребрами. «Сімейний лікар направив мене на процедуру, під час якої треба ковтати зонд. Друзі порадили з’їсти кілька сирих картоплин, - зморщившись каже Ніколає, - я кілька штук з’їв, і все минуло», - посміхається чоловік.
Впродовж 25 років Ніколає постійно переслідує відчуття невпевненості у завтрашньому дні. «Так було завжди: сьогодні є робота, завтра – ні. Тільки закінчу одне будівництво, як відразу ж треба шукати інше», - розповідає чоловік. Він шкодує про те, що не спеціалізувався на якомусь одному напрямку, а змушений був погоджуватись на будь-яку роботу, щоб ати хоч якийсь постійний заробіток. Йому довелось навіть старувати інтер’єр історичних будівель Одеси і ремонтувати елітне житло у Москві. «Я брався за все – з нуля до, як кажуть, здачі «під ключ». Одного разу я займався встановлення дзеркала, яке коштувала п’ять тисяч євро. Один необережний рух – і мені довелось би платити за нього», - згадує він.
Чоловік навіть не пригадує, скільки разів йому недоплачували при розрахунку. Через те, що не було офіційного контракту, власник міг затримувати зароблені гроші чи відмовити виплачувати останню частину заробітку. «Траплялось, що мені платили лише після того, коли я вимагав свої гроші, вдаривши кулаком по столу. А бувало, що нічого не платили» - каже Ніколає.
Кожного разу він їхав на заробітки за кордон заради своєї сім’ї – двох синів і дружини Єлени, які залишались чекати його у маленькому будинку з ракушняка на краю села. У 2015 році Ніколає опинився у Парижі, де влаштувався працювати «по-чорному» сантехніком. У 15 км від французької столиці на не асфальтованій ділянці площею 1 га впритул припарковані сотні жилих автопричепів, які їх мешканці чомусь називали «караванами». Там, у передмісті Парижу, знайшли прилисток тисячі нелегальних працівників зі Східної Європи. В продовж року Ніколає так само жив у одному із цих причіпів, розділяючи його з трьома сусідами. З часом на гроші, зароблені на чужині, він зміг збудувати дім, придбати одяг та іграшки для своїх дітей.
Щорічно із Молдови виїжджають тисячі людей, щоб знайти більш високооплачувану роботу. Згідно з даними, представленими консульствами нашої країни, у 2015 році за кордоном проживало більше 805 000 молдаван, працевлаштованих як офіційно, так і неофіційно.
Дружина Ніколає Єлена теж до минулого року жодного разу не працювала офіційно. «Багато років ми разом робили ремонт в квартирах. Вона виконувала найтонші роботи: фарбування, шліфування », - розповідає чоловік. Три місяці тому жінка звернулася до Національного агентства зайнятості населення (ANOFM). За допомогою агентства їй вдалося влаштуватися продавцем в один із кишинівських супермаркетів. «Добре працювати офіційно, але платять мало. Вона працює з 7 ранку до самого вечора і отримує всього лише 3 тисячі леїв», - розповідає її чоловік. Ніколає не може собі дозволити низькооплачувану роботу – йому потрібно годувати сім'ю.
Практика неофіційного працевлаштування негативно позначається не тільки на працівниках, а й на роботодавцях. За даними, представленими в звіті фахівців Expert-Grup, деякі службовці будівельних компаній відмовляються від офіційних робочих місць на користь неофіційних, але вище оплачуваних. Інші робітники звільняються, щоб виїхати за кордон. Представники будівельних підприємств підтверджують дані факти.
«Їде не так багато, але люди щорічно залишають країну. Найбільше емігрують до Росії, Італії, Чехії та Ізраїлю», - говорить Юліан Турута, фахівець відділу людських ресурсів однієї з кишинівських будівельних компаній. Подібна практика завдає шкоди, в тому числі, і державі. «Як я вже говорив, у разі неофіційних працівників не проводяться виплати соціальних внесків, що збільшує навантаження на державний бюджет, на бюджет соцстрахування», - пояснює економічний експерт Юріє Моркотило. Іншими словами, не всі роблять свій внесок в загальну скарбницю. «Як наслідок, це призводить до маленьких пенсій, низьких податкових виплат на користь держави, і, відповідно, перешкоджає зростанню інвестицій», - продовжує Моркотило. Тільки в 2013 році різниця між доходами, які могли б надійти до державної скарбниці, і реальними надходженнями, стягнутими владою, склала дев'ять мільярдів леїв.
Практика неофіційного працевлаштування є частиною більш складного явища, що носить назву неформальної економіки, пояснюють експерти. Неформальна економіка країни включає в себе тих, хто трудиться без трудового контракту, а також підприємства, які не мають юридичного статусу. Що стосується Молдови, то, наприклад, в 2013 році ця частина економіки склала цілих 23% від ВВП. «Це досить високий показник. У Франції, Німеччині чи Бельгії частка набагато менша - всього лише 3-4% від ВВП. В економіках країн Балканського регіону відсоток приблизно такий же або навіть вище», - стверджує Моркотило.
«Співвідношення таке: чим більше в економіці країни переважає сільськогосподарська галузь, тим вище частка неформальної економіки», - стверджує експерт. Дані 2015 року показують, що сім з десяти неофіційно працевлаштованих людей трудяться в галузі сільського господарства. На другому місці – сфера будівництва, однак саме вона утримує першість за кількістю тих, хто працює «по-чорному».
Щоб знизити масштаб неформальної економіки, необхідно реформувати структуру національної економіки. «Я вважаю, що Молдова повинна розвивати сферу послуг з високою доданою вартістю, таких як переробка інформації, консультації, інформаційні технології. Інвестиції в цю галузь підвищать продуктивність праці, створять нові робочі місць і залучать сільське населення в міста », - каже на завершення фахівець.
На останньому засіданні 2016 року уряд схвалив нову Стратегію зайнятості трудового населення на 2017-2021 роки. Серед заходів, які влада планує втілити вже в поточному році, значаться: надання підтримки підприємцям, просування інноваційних підприємств, підтримка жінок-підприємців, а також налагодження співпраці між державними інститутами, уповноваженими боротися з нелегальною працею.
Всупереч усім труднощам Ніколає хоче працевлаштуватися офіційно. Він намагався шукати роботу за допомогою різних сайтів, але не зміг знайти нічого прийнятного. «Мене просять вислати електронну адресу, але я не вмію користуватися електронною поштою і відсилати листи», - каже чоловік. Нещодавно знайомий запропонував йому офіційну роботу. Домовилися по телефону. «Він сказав, що я буду встановлювати опалювальні системи і водопровід в квартирах. У Франції я придбав хороші інструменти. Це відповідальна робота, але вона набагато легша. О 8 годині пішов на об'єкт, в 5 вечора закінчив – і все. Подивимося, як це буде! », - каже Ніколає.
Після довгої паузи чоловік додає: «Знаєш, я не хотів би, щоб сини повторили мою долю». Старшого сина він хоче віддати у військовий коледж, мріє побачити його офіцером. Молодший вибрав для себе професію банкіра. «Вони обидва добре вчаться. Молодший приносить лише дев'ятки, зрідка – вісімки. Вчора дружина насварила його за те, що він поспішає і пише з помарками. Але зате як здорово він рахує про себе!», - розповідає Ніколає, і на обличчі його з’являється широка посмішка. Сьогодні доля до нього прихильна.
Примітка: На прохання героїв матеріалу їх імена були змінені з метою захисту недоторканності приватного життя.
Матеріал проекту "Молдова плюс" за підтримки Internews
