Українська держава чи не вперше прийняла складне рішення. Український уряд мало не вперше взявся вирішувати проблему, а не залишився осторонь, чекаючи поки вона сама зникне. Українська влада мало не вперше поставила економічну необхідність вище політичної доцільності.
Необхідно відзначити, що немає нічого хорошого в націоналізації, експропріації або реприватизації. Це погано. Немає нічого хорошого в тому, що українські платники податків заплатять 150 (120,130 - не важливо) млрд грн зі своїх кишень. Немає нічого хорошого в тому, що український державний борг виросте майже на $5 млрд.
Націоналізація - це погане рішення. Але воно найкраще з усіх можливих у тій ситуації, куди нас завела жадібність і неприйняття важливих рішень.
Коли банк стикається з проблемою недостатності капіталу, то існують декілька рішень. Банк може бути ліквідований або націоналізований, власник може внести необхідний капітал або можна нічого не робити.
Так як ПриватБанк, банк системоутворюючий, то ліквідувати його не можна. Занадто великий соціальний ефект і дуже сильний удар по фінансовій системі і довірі до неї. Від такого удару оговтуються не скоро. І зовсім інші управлінці.
Докапіталізація власниками - це було б найкраще рішення. Якби власники на нього були здатні. Ми прекрасно знаємо, хто стоїть за банком. І прекрасно знаємо, як вони ставляться до власних боргах. Запитайте у тренерів і гравців футбольного клубу "Дніпро". Та й самі вони не приховували, що повертають борги тільки боягузи. Тим більше, в плані докапіталізації вони повинні були поступово вносити в капітал мільярд за мільярдом. Віддаючи свої гроші лише знижуючи ризики націоналізації. При рівні довіри осіб, які приймають рішення в країні, це просто неможливо. Навіть якби у власників і було бажання.
У підсумку, залишаються 2 підходи. Нічого не робити або націоналізувати банк. Класичний приклад безвідповідальності і вольового рішення. Хто знає, щоб вибрали в черговий раз українські політики, якби не МВФ. Якби не залежність від кредиторів. Які не дозволяють закривати очі на проблему, лише збільшуючи її.
Звідки ж виникла проблема з капіталом? На таку катастрофічну суму. Національний банк уклав з усіма банками в Україні угоду. На тлі кризи регулятор обіцяв банкам підтримку в ліквідності, що забезпечувало їх поточну роботу, в той час як власники банків зобов'язувалися компенсувати втрати капіталу. Які, треба сказати, у всіх банків були значні.
Хто не виконував програму або не хотів її виконувати спочатку, виводилися з ринку. Так і не залишилось на ринку більше 80 банків, серед яких банки-зомбі, банки пилососи, які забирали гроші з ринку і видавали їх пов'язаним особам. Для таких пилососів було встановлено дуже жорстке правило. Необхідність сформувати 100% резерви, тобто наростити капітал, під всі кредити пов'язаних осіб. Що цілком логічно, бо власники не поспішали повертати гроші, виведені з банків.
ПриватБанк був найбільшим українським пилососом. Якщо вірити публікації в пресі, а не запевненням банку, то кредити пов'язаним особам становили 80-90% кредитного портфеля юридичним особам. При цьому, треба розуміти, що дуже часто, якщо не завжди, кредити бралися на безрідних ТОВ "Іванов, Петров, Коваленко", які вже кредитували працючий актив групи "Приват".
Такі ТОВ могли легко зникнути в одну ніч. Що робило портфель банку вкрай ризиковим. А сам портфель до моменту націоналізації досяг 182 млрд грн. Усе інше, як то кажуть, підрахуйте самі. Саме тому в меморандумі з МВФ і з'явилася цифра в 166 млрд грн, зарезервованих для потреб капіталізації.
Так що МВФ, як і Нацбанк, теж не схильний був вірити банку. Та й в принципі, важко зрозуміти, чому люди продовжують вірити українським олігархам, яких, одночасно, так не люблять як клас. У підсумку, ПриватБанк отримав підтримку ліквідності і зобов'язання усунути дірку в капіталі. Які, він, в результаті не виконав.
Шанс не допустити цю проблему було втрачено давно. Ще в 2005-2008 рр, коли на тлі зростання банківського сектора будувалася піраміда. З тих пір крах піраміди Приватбанку був неминучий.
Надалі банк міг тільки постійно нарощувати портфель депозитів, віддаючи старі, тому що підтримки активної частини балансу не було. Гроші пішли і повертатися не збиралися. Саме тому затягування вирішення проблеми лише збільшувало б її. А креативність менеджменту ПриватБанку, який на певному етапі був обмежений в залучення депозитів населення, могла породити історію набагато яскравіше, ніж пригоди псевдо вкладників банку "Михайлівський".
Так, у банку немає проблем з ліквідність. Це правда. Але проблема банку абсолютно в іншому. А ліквідність у нього є тільки стараннями держави в особі Національного Банку. У банку проблеми з капіталом. З фундаментальною подушкою безпеки, необхідної кожному банку. Тому що банк працює з чужими грошима. І саме тому банкам необхідно жорстке регулювання. І саме тому Нацбанк змушення брати все в свої руки, коли ризики вкладників занадто великі.
Так, менеджмент банку буде розповідати казки про стабільність банку і інформаційні атаки. Власники банку підуть в політику під гаслом, що у них забрали працюючий банк і це знову Гонтарева всіх обдурила. Вони вже пару місяців готували грунт для такого догляду, не шкодуючи грошей ні на бабусь з прапорами, не на друковану продукцію, ні навіть на квитки для своїх посланців до Вашингтона і Лондона. Все це пусте. Як порожній був до приходу держави Приватбанк.
Так, Приватбанк - найбільший технологічний банк в Україні. З цим ніхто не сперечається. Вони технологічні, вони інноваційні. Вони дуже зручні для клієнта. Іноді, навіть занадто зручні. Але коли вас грабують на вулиці дуже стильні грабіжники, роблячи це з посмішкою і дуже сучасними пістолетами в руках, що ви будете робити? Ви будете розповідати, які вони молодці? Або підете в поліцію, вимагати, щоб їх затримали, навіть незважаючи на їх чарівність стиль? З фінансовою установою, яка вивела майже 5 млрд доларів вкладників, логіка повинна бути такою ж.
Так, держава не забирає актив Коломойського і Боголюбов. Держава забирає пасив. Держава забирає на себе борги. Держава забирає на себе банк, вартістю мінус 5 млрд доларів.
Так, на даному етапі держава змушена була домовлятися з власником. Занадто велике значення банку і тому країні була необхідна дружня націоналізація. Коли ніхто не натисне червону кнопку. Чи не відключить систему платежів. Чи не витре базу клієнтів. І інші радощі найтехнологічнішого банку.
І напевно власники торгувалися за те, щоб залишитися на волі і не втратити своїх активів. І напевно влада їм це пообіцяла. Але не суспільство. Яке заплатить зі своїх кишень 5 млрд доларів. Влада може домовиться "по-пацанськи", але не існує такої законної схеми, яка б звільнила власників від відповідальності. І це вже завдання суспільства вимагати справедливості.
Так, держава поганий власник. Держава власник не ефективний, а його менеджери корумповані. Але держава власник відповідальний. І це те, що зараз найбільше потрібно клієнтам банку.
І так, пройдуть роки, і ми з цікавістю почитаємо мемуари співробітників Нацбанку про те, як це було. За цим сценарієм навіть вийде прекрасний голлівудський фільм. А зараз нам залишається тільки здогадуватися, скільки років життя і нервових клітин коштувало відповідальним людям реалізація цього процесу. Який ще не завершений до кінця. Який буде складним. Іноді будуть вириватися форс-мажори.
На початковому етапі можлива легка паніка, у вигляді відтоку вкладів і покупки долара. Але при правильній комунікації це все можна погасити. Бояться шаленої інфляції через емісію ОВДП на 150 млрд грн не варто. Ці гроші не для забезпечення ліквідності банку, а для формування тієї самої подушки безпеки. А значить левова частка їх так і залишиться лежати в капіталі.
Вкладники банку взагалі щасливі люди. Замість депозиту в схемном банку вони отримають депозит в банку державному, за тією ж ставкою. На жаль, їх жадібність знову буде заохочена. Але зате прості українці знову відчую батьківську дань держави. Яку вони так люблять.
А українські платники податків в день Святого Миколая знайдуть у себе під подушкою ПриватБанк. В черговий раз заплативши за помилки, яких можна було не робити. Але відповідати за які завжди доводиться.
Джерело: ТР
