Більшовицька цензура називала "Два кольори" націоналістичною піснею, трактувала її як гімн ОУН. Справді, революційний бандерівський прапор має саме ці кольори - червоний та чорний.

Та автори пісні стверджують, що їх надихнула на написання пісні тернова хустина якоїсь... комсомолки, в цих кольорах.

Першим професійним виконавцем пісні був не Дмитро Гнатюк, як дехто вважає, а Анатолій Мокренко. Та пісню в його виконанні на українському радіо "зарубала" більшовицька худрада.

Ну а Дмитро Гнатюк поступив інакше - записав пісню на радіо до 7 листопада 1964 року. Цю "октябрську" відмічали вже з піснею, яка трактувалась як гімн ОУН, яка дуже полюбилась шестидесятникам і стала відомою в цілому світі: в Канаді, США, Аргентині, Австралії. Неперевершена Квітка Цісик своїм виконанням зробила її ще знаменитішою.

Кадебісти добре знали слова, які мала пісня українських націоналістів "Наш прапор червоно-чорний. Червоний — то добро, а чорний — пекла дно...", тому розпинали авторів пісні "Два кольори " за те, що написали гімн бандерівцям, але нічого зробити ні їм, ні Дмитру Гнатюку, так і не змогли.