Олександру Качановському із Корця нині 92. До армії його призвали у 40-ому, початок війни застав у Новоросійську.
Значно ліпшому озброєнню ворога протиставляли необмежені людські ресурси, яких не бракувало на просторах Радянського Союзу. Де можна було послати десятеро - посилали двадцятеро наших - пригадує ветеран. Із бою часом не верталася й половина.
Молодому і необстріляному довелося стати командиром взводу, під Ростовом він прийняв свій перший бій і перший осколок у груди. Після шпиталю потрапив на оборону Харкова, насамперед - тракторного заводу, де випускали танки для радянської армії. Але вже навесні 42-го під шаленим натиском ворога довелося відступати далеко на схід, аж до Сталінграда. Загинули таки не всі. Із важким пораненням Олександра Качановського вивезли аж до Астрахані. Після одужання разом із 4-им українським фронтом бився за Херсон, пройшов Румунію, Болгарію, Польщу, Чехію, Угорщину. Вже звідти штурмову бригаду Олександра Качановського автомобілями доправили під Берлін. Звідти вони проривалися до Рейхстага. Пригадує, як увірвалися у Рейхстаг, але ще 5 годин потому точився бій. Аж раптом пролунав наказ: припинити вогонь і брати полонених - ворог оголосив капітуляцію.
По війні Олександр Качановський повернувся до рідних місць. Пригадує, як у Корці вперше зустрів українських повстанців. Втім, за шинель чоловік зла не тримає, навпаки - з ветеранами УПА радо пішов би на парад в одній колоні.
Олександр Качановський разом із покійною вже дружиною виховав двох дітей, має онуків, і вони дякують Богові за кожен новий день життя свого батька і дідуся.
Дякує Богові й сам ветеран: за своє довге, хоч і непросте, але щасливе життя. Каже, прийняв усе, що посилала доля, але не постарів душею, в його очах і досі юнацький запал.
