Добре, якщо і мати, і батько займуть єдину і чітку позицію, не будуть нічого приховувати і замовчувати. Адже будь-які недомовки, шепіт посилюють напругу дітей, підвищують їх цікавість, викликають підозри і можуть спровокувати у дитини абсолютно фантастичні припущення. Тому потрібно берегти почуття дитини і дати їй достатню інформацію для того, щоб вона не фантазувала, адже іноді деякі фантазії будуть страшніші, ніж правда. Треба пам'ятати, що діти схильні почувати себе відповідальними за усі трагедії, що відбуваються в сім'ї. Із їхньої точки зору, причина розлучення цілком очевидна: батьки сваряться чи розходяться через їх погану поведінку.

Щоб знизити для дитини травматичне напруження, потрібні щирість і ясність в поясненні ситуації, що склалася. У роз'ясненнях важливо враховувати вік, індивідуальні особливості дитини, можливості усвідомлення нею того, що відбувається. Брехати дітям не можна. Постійні недомовки можуть привести до страхів і інших небажаних ефектів, тим більш що дитина все одно рано чи пізно про все дізнається. З іншого боку, зрозуміло, що і всю правду про ваші стосунки з чоловіком іноді розповісти, не травмуючи дитину, буває неможливо.

Найправильніше – дати дитині просте і доступне її розумінню пояснення. І це дуже важливий момент в розвитку ваших майбутніх стосунків, як з колишнім чоловіком, так і з дитиною. Чим старша дитина, тим більше їй можна розповісти. Якщо ж вона зовсім мала, то краще відкласти розмову до того моменту, коли в неї виникнуть питання про батька. Дошкільняті досить сказати, що тато жити з нами більше не буде, але приходитиме. Найбільш доступне для маленької дитини формулювання: "Тато переїжджає, більше з нами жити не буде, але буде приходити до нас, і ти зможеш з ним бачитися стільки, скільки захочеш". Зрозуміло, що такі слова мають бути підкріплені свідомою домовленістю батьків.

При розмові з підлітком теж не треба вдаватися до детального пояснення причин і обставин розлучення, неприпустимо пояснювати розлучення провиною чоловіка. Не варто також говорити про порушення подружньої вірності, як і про інші випадки, коли вчинки вашого чоловіка принижували вашу гідність. Адже цілком можливо, що питання "Чому"? не буде зовсім, оскільки діти схильні приймати обставини такими, які вони є. Проте, на жаль, дуже популярні висловлювання типу: "Тато поганий, ми його вигнали і більше до нас не пустимо". Така постановка питання може дуже травмувати вашу дитину, яка любить свого батька, так само сильно, як і матір.

Необхідно відокремити стосунки між колишніми чоловіком і дружиною від ставлення до дітей. Дитина повинна ясно бачити і розуміти, що її чекає, якими будуть її подальші стосунки з батьком, чи буде він зустрічатися з нею. Для дитини будь-якого віку важливо знати, чи будуть його батьки після розлучення продовжувати любити її і чи будуть завжди про неї піклуватися. Тому треба зрозуміло і доступно пояснити їй ситуацію, і в позитивному світлі намалювати її майбутнє.

Не перетворюйте дитину на власного психотерапевта.

Отже, здавалося б, усе ясно: потрібно відокремити свої претензії до колишнього від ставлення до дітей, розповісти усе дитині в доступній для неї формі. Проте чому ж багато людей справляються з подібною ситуацією зовсім не так легко, чому не зменшують, а часом посилюють переживання дитини з приводу розлучення?

Це пояснюється тим, що дорослі, часто не в змозі контролювати власні переживання, змінюють своє ставлення до дитини: хтось бачить в ній причину розвалу сім'ї і, не соромлячись, говорить про це; хтось налаштовується на те, щоб цілком присвятити себе вихованню дитини; хтось пізнає в ній ненависні риси колишнього чоловіка або, навпаки, радіє їх відсутності. У будь-якому випадку внутрішня дисгармонія дорослого в "після розлучній" кризі накладає відбиток на виховання дитини.

Деякі дорослі, поглинені власним нещастям, посвячують дитину в усі подробиці, змушуючи її зайняти позицію арбітра чи судді. Діти часто виявляються очевидцями бурхливих сцен і "розбірок" між батьками, коли вони не соромляться в словах і виразах. Чоловік, що покидає сім'ю, зазвичай сприймається жінкою як зрадник, негідник. Її типова реакція – гнів, почуття несправедливості, що відповідно відбивається і на її поведінці. Вона знаходить для себе безліч моральних виправдань для такої поведінки, і головне з них – "Я дію так тільки заради дитини". І природно, що діти виявляються на стороні скривдженої матері. Проте така поведінка дуже швидко показує свій зворотній бік: "якщо мама могла так помилитися, значить, і вона теж не в усьому розбирається". І далі слідує новий виток кризи – падіння авторитету матері.

Тому не перетворюйте дитину на власного психотерапевта! Не плутайте її з чоловіком або з батьками, не чекайте від неї дорослого розуміння того, що відбувається – це лише додасть розчарування в сімейному життю для вас усіх. І як би надалі не склалися ваші стосунки з колишнім чоловіком, пам'ятайте, для дітей він все одно залишається батьком, і багато рішень вам доведеться приймати разом з ним.

Ставлення до батька в неповній сім'ї.

У сімейному вихованні дітей без батька, а цей варіант неповної сім'ї все-таки найчастіше зустрічається у нас, можна виділити три основних типи стосунків:

- Перший тип визначається позицією матері ніколи не згадувати про батька і будувати виховання так, як ніби його ніколи не було. Такий стиль можна вважати доцільним лише в ситуації, коли дитина дійсно не знала батька, і мати прийняла рішення про народження дитини і про її майбутнє виховання самостійно. Проте навіть в такій ситуації мамі слід дати певні роз'яснення своїй дитині, коли вона буде здатна їх зрозуміти. І чим раніше вона дасть доступні дитині пояснення, тим краще. Якщо ж дитина знала батька, пам'ятає його, то будувати виховання, роблячи вигляд, що його просто немає і не було, навряд чи розумно.

- Другий тип поведінки характеризується спробами матері знецінити батька. В цьому випадку мати старається згладити з дитячих спогадів навіть самі незначні позитивні враження про батька. Вона усіма силами прагне переконати дитину, що батько був поганою людиною, тому сім'я стала неповною. Зазвичай поводитися таким чином матір спонукає страх втратити любов своєї дитини. А ефект виходить прямо протилежний. Подібну виховну позицію слід вважати несприятливою за всіх умов, яким би не був реальний стан речей.

Приміром, якщо дитина погано пам'ятає батька і саму ситуацію, що привела до розлучення, то негативне ставлення до нього матері вона, швидше за все, сприйме як несправедливе. Більш того, по мірі дорослішання діти в такій сім'ї замість того, щоб більше шанувати і цінувати матір, починають дивитися на неї критично і, можливо, переносити на ставлення до неї свої образи за відсутність батька. Часто все те негативне, про що згадувала мати відносно до батька, діти починають помічати, фіксувати в самій матері. Так виникають глибокі внутрішні конфлікти, і порушується контакт між дитиною і матір'ю, який особливо потрібний неповній сім'ї. Якщо ж у дитини залишилися спогади про батька і до того ж вона має можливість бачитися з ним, то тим більше, не варто впливати на її оцінки, краще дозволити їй самій зробити висновки. Діти, як правило, справедливі і розумні. У будь-якому випадку, і для дитини і для матері буде краще, якщо у своє доросле життя вона візьме щось хороше від свого батька.

- Третій тип виховання пов'язаний із створенням у дітей уявлення про батька як про звичайну людину, у якої є певні достоїнства і недоліки, слабкості. Це найважча позиція для матері, але найрозумніша і найсприятливіша для виховання дитини. Вона вимагає від матері надзвичайної витримки, самоконтролю, уміння пригнічувати свої емоції, можливо, навіть здолати гіркоту від пережитої несправедливості або образи. Якщо мати послідовно і свідомо реалізує таку позицію в стосунках з дитиною, це дозволяє в значній мірі здолати основні труднощі виховання, пов'язані з відсутністю батька. Подібний підхід не лише не викличе ускладнень, але і створить правильний емоційний фундамент для виховання. Дитина зможе спокійно і розсудливо сприймати материнський авторитет незалежно від сімейних обставин, що склалися.

Інші проблеми неповної сім'ї.

Проте правильна позиція по відношенню до відсутнього батька – це тільки одна зі сторін специфічності виховання в неповній сім'ї. Окрім цього, самотній матері треба вирішувати й інші завдання. Ось деякі з них.

Як відомо, в повній сім'ї мати традиційно виконує функцію емоційного фону сім'ї, створює теплу сімейну атмосферу, виконує завдання близькості, довірчості, розуміння, а батько в більшій мірі здійснює функцію нормативного контролю, створює систему оцінок, здійснює регуляцію поведінки. У сім'ї, де єдиний вихователь – мати, їй необхідно виконувати обидві ці функції, що на практиці дуже складно, а іноді просто неможливо. Тому правильніше, здійснюючи виховання, потурбуватися про найбільш повне втілення саме материнської функції, оскільки при спробі виконувати усі завдання обох батьків, як правило, жодне не виконується успішно.

У неповних сім'ях багато природніх для будь-якої сім'ї економічних проблем набувають особливого психологічного відтінку. Правильно чинять батьки, які поступово знайомлять дітей з рівнем фінансових можливостей своєї сім'ї. Проте деякі самотні матері з ранніх років намагаються вселити своїм дітям думку про те, що, оскільки у них немає батька, діти не можуть собі багато що дозволити, адже забезпечує сім'ю одна мати. Цього робити не треба, тому що дитина не завжди може правильно усвідомити справжні причини, що обмежують її бажання, і може відчути свою несхожість, свою відмінність від інших дітей, у нього може скластися уявлення про власну винятковість.

Існує і протилежна несприятлива тенденція, яка переходить часом в яскраво виражену крайність. Самотня мама бачить своє батьківське завдання в тому, щоб максимально дати своїй дитині те, що є в інших сім'ях, виконати всі бажання дитини. У процесі дорослішання такі діти можуть перетворитися на егоїстів і тиранів. Привчені ні в чому не відмовляти собі, вони можуть почати неприязно ставитися до своїх батьків, категорично вимагаючи виконання всіх бажань, при відмові такі діти відчувають себе нещасними, обділеними, їм починає здаватися, що їх мало люблять. Все це призводить до глибоких внутрішньо сімейних проблем. Дитина дорослішає, вимагає все більше і більше, а материнські сили починають чахнути. Навіть якщо мати в усьому обмежує себе, її можливості не дозволяють задовольнити всіх запитів дитини. Вона все більше відчуває, що її жертви були марними.

Тому набагато краще, якщо мати, яка виховує дитину сама, постарається не стільки відшкодовувати економічні недоліки, скільки підсилювати інші сторони виховання. Краще, якщо вона намагатиметься виконати завдання забезпечення дитини духовними, вічними цінностями, буде творити, а не купувати любов дитини.

Ще однією проблемою виховання в неповній сім'ї є те, що таке виховання вимагає самообмеження, великих душевних витрат, вміння віддавати всього себе. Однак досить часто самотні матері все спілкування з дітьми будують на навіювання їм почуття вдячності, створення культу самопожертви, забуваючи, що не можна вимагати подяки за появу на світ, за любов і турботу, які є природним батьківським обов'язком. Матері необхідно постійно пам'ятати, що мати дитину, піклуватися про неї, спостерігати, як вона поступово розвивається і дорослішає, як формується її особистість, – величезне людське щастя.

Дитина дуже багато чому вчиться у своїй родині. У тому числі і вмінню долати критичні ситуації. Від того, як ви зумієте пережити ситуацію розлучення, що втратить і знайде від цього ваша сім'я, залежить і те, як у своєму власному дорослому житті діти будуть боротися з життєвими труднощами. Тому так важливо на прикладі ваших стосунків з колишнім чоловіком навчити їх не лише сваритися, конфліктувати, а й вміти знаходити спільну мову і взаємоприйнятні рішення навіть у дуже складних питаннях.