Сім'я переселенців із Луганщини розповіла про своє життя у Рівному. Галина Полстяна разом із дочкою та онучкою вже понад три місяці проживають у Рівному. Вони розповіли про свої наміри та плани на майбутнє, які втілять саме тут, так як у Лисичанськ повертатися не налаштовані.

- Пані Галино, розкажіть про себе, Вашу сім'ю. - Родом я із Лисичанська. Жили ми там у великому будинку з хорошими умовами. Я, моя дочка, внучка, мама і тато. Роботи там не було. Я працювала у Сільпо, де отримувала за свою працю копійки. Ці кошти не відповідали навіть прожитковому мінімуму. Зараз у Лисичанську залишилися мої батьки. Тато хворий на рак, тому ми не змогли перевести його сюди, і мама залишилася з ним.



pic

- Чому вирішили зупинитися саме у Рівному? - Все почалося з того, що по телебаченню я побачила як під час майдану застрелили чоловіка. Люди взялися здійснювати мрію хлопця - добудувати будинок. Вони допомагали чим могли: грошима, матеріалами. Мене це вразило. Я не повірила, що таке можливо, адже знаю точно, що на Луганщині такого б не було. У нас теж добрі люди, але немає такої щирості, відвертості. І я не помилилася у своєму виборі, обравши саме Рівне .



pic

-Де ви зараз працюєте? Як довго тривали пошуки роботи? - Я працюю в тролейбусному управлінні - кондуктором. Звичайно, працювати трішки важкувато. Працюю 12 годин, але діватися нікуди, потрібно працювати. Роботу шукала недовго. Як тільки приїхала, запропонували декілька варіантів, де й обрала роботу кондуктором.



pic

pic

- Чи подобається Вам у Рівному? Звикли до міста та його мешканців? - Від людей у мене особливо приємне враження. Тут нас зустріли радісно та привітно. Вже у Рівному за такий короткий час, я маю багато знайомих. Онучку вдалося відразу влаштувати до дитячого садочку. Дочка теж знайшла собі роботу. Нам серйозно допомагає церква, підтримує і ділом, і словом. З Господом воно якось легше,- говорить пані Галина.



pic

- Чи спілкуєтесь Ви із знайомими, які залишилися у Лисичанську? - Там залишилося мало знайомих, з якими можна спілкуватися. Багато із них поїхали до Росії, Харкова. Після того як дізналися, що ми поїхали до західної України, то втратили зв'язок, і більше не підтримуємо спілкування. Там, чомусь, усі їдуть до Росії, де набагато гірші умови проживання та працевлаштування.



pic

-Не плануєте повертатися назад до Лисичанська? - Моя родина не хоче туди повертатися. Тут, у Рівному у нас кращі перспективи як для мене, так і доньки та внучки. Єдине, що нас турбує - це відсутність постійного житла. Це головна проблема, яку потрібно нам якнайшвидше вирішити.

-Яка Ваша мрія? - Перше і головне - це, мабуть, щоб в нашій країні настав врешті решт мир. Я розумію тих людей, які піднялися на Сході, і розумію людей, які залишилися тут. Люди, які живуть у Західній Україні, їм є, що відстоювати. Тут зовсім інші умови, життя та відносини до людей.