Вони залишилися без синів та чоловіків. І навіть час, кажуть, не лікує біль від втрати найдорожчих людей. Батьки та дружини загиблих в Афганістані рівнян сьогодні ділилися проблемами та переживаннями. Слухав їх і міський голова. Такі зустрічі вже стали традиційними.

Згадати заслуги синів та чоловіків, поділитися бідами та тривогами. Вони не ховають свого болю та суму. До міської організації Української спілки ветеранів Афганістану прийшли батьки та дружини загиблих воїнів-інтернаціоналістів. Серед присутніх Анатолій Іванович. 1987-го, у збройній агресії Радянського союзу проти Афганістану поліг його син Микола Веремчук. Тоді хлопчині ледь виповнилося 20 років. Батько каже, допомоги ні в кого не просить, на життя вистачає і пенсії. Головне, щоби пам'ятали ім'я його сина.

До Рівного не повернулися з Афганістану живими п'ятнадцятеро чоловіків. В області загиблих воїнів-інтернаціоналістів більше сотні. Про них пам'ятають їхні родичі та товариші по службі. Ще один привід згадати - подібні зустрічі. Вислухати сім'ї полеглих прийшов міський голова. Обіцяє допомогти.

Та й самим ветеранам війни в Афганістані нині живеться не легко. Змушені періодично поправляти здоров'я, а матеріальної допомоги від держави на це вистачає не завжди. Що вже говорити про житло. Черга за обіцяною квартирою здається безкінечною. Тисячі ветеранів роками чекають своїх квадратних метрів. А їх отримали минулоріч лишень четверо афганців.

До 24-тої річниці виведення радянських військ з Афганістану, ветерани традиційно пройдуть колоною від будинку офіцерів до пам'ятника воїнам, що загинули у локальних війнах. Своєю ходою вшанують пам'ять полеглих побратимів та нагадають про себе.