Є категорія людей, яким стає легше, коли вони поділяться з іншими своїми переживаннями, горем чи радістю. Так от, я саме з таких. Говорю про наболіле, роздумую про логічно-наслідковий зв'язок того, що трапилося. А трапилася біда з моєю знайомою. Це змушує задуматися і переоцінити свої дії. Чого і вам бажаю.

Майже місяць під апаратом штучного дихання, переламані ребра і розірвана печінка, перепади свідомого і безсвідомого стану. Божевільна кількість ліків, сліз, нервів і молитов батьків, рідних і близьких. Такий зовсім невеселий кадр на життєвій плівці має молода двадцятирічна студентка луцького ВУЗу. А починалось все так звично і банально. Відгуляли весілля подруги і з розігрітою алкоголем кров’ю прагнули продовження банкету. Компанія молодих людей не побоялась до бажання веселощів додати ніч і машину. Необхідні інгредієнти для коктейлю «Аварія» зібрали, змішали і випили. Та от похмілля для декого залишиться на все життя.

Хто винен в цій ситуації, з кого запитувати? Може звинуватимо школу, батьків, що не виховали раніш належним чином? Чи працівників у погонах, що за подачки «мажорних» діток закривають очі на правопорушення і бажають щасливої дороги. А, можливо, це продавець тітка Іра, Катя чи Таня винна, коли бачила, що шпана ж, а все-таки продала горюче. Знайти такого каміння, яким можна відмахнутися від своєї причетності до біди чимало, але суті справи це не змінить. А вона в тому, що в подібних ситуаціях життя винен кожен з нас. Винен в той момент, коли відступає від своїх прямих професійних обов’язків або виконує їх недобросовісно. Винна влада, яка не може втримати систему контролю і покарання так, як це потрібно. І погодьтесь, вчителі і батьки, люди в погонах, продавці – це не хто інші, як ми самі.

Ми винні в тому, що маємо двадцятирічних калік. Звучить разюче, та, помисливши, мало хто з цим не погодиться. Як вважаєте?