Європейці таки відкрили для себе Україну. Влада звітує про майже мільйон футбольних вболівальників, котрі перетнули наш кордон за час Євро-2012. ЗМІ не втомлюються поширювати щасливі обличчя і захоплені відгуки зарубіжних фанів та їхні обіцянки повернутися знову і покликати з собою друзів. Кажуть, відкрили для себе незнану, але дуже симпатичну країну з доброзичливими людьми. І тішаться: це ж справжня Європа! Більшість тих, кого ми сьогодні називаємо європейцями, себто жителі країн на захід від України, ще навіть не здогадуються, наскільки вони праві в тому, що тут Європа. І НАСКІЛЬКИ у нас Європа.

Нам бракує їхнього ситого і безпечного життя, високих соціальних стандартів, чесної демократичної влади, новітніх технологій, якісної освіти і медицини, охайних освітлених вулиць у зелених зручних містах, свободи бізнесу і пересування. І чи матимемо ми це все – залежить тільки від нас самих, чи не так? Але старої доброї Європи більше не існує, це лише міф. Є засилля арабських, азійських та африканських емігрантів із постколоніальних країн, котрі з часом переважать чисельністю корінне населення і котрі вже нині диктують європейцям свої правила життя. Країни Європи розплачуються за століття колонізації і розплатою стала загроза припинення самого факту існування їхніх націй і їхньої культури. Нинішня Європа – це світ без християнських цінностей, де сексуальні меншини, котрі, попри те, що меншини, добиваються узаконення своїх протиприродніх шлюбів, всиновлення і виховання у відповідному дусі дітей, скасування слів «мама» і «тато», «чоловік» і «дружина», вони вільно і публічно пропагують свою фізичну неповноцінність як привілей, а гетеросексуальна більшість за цим поблажливо спостерігає. І вимирає. Європейська політкоректність в українському викладі – це ще й табу на Шевченка, Гоголя, Квітку-Основ’яненка та більшість українських класиків – через їхніх неполіткоректних «москалів», «жидів» і «ляхів». Наші класики не знали слова «негр» та й живого негра, вочевидь, ніколи не бачили, але такою «лайкою» перенасичені шедеври, наприклад, Марка Твена. Тож і йому не місце в «цивілізованому» суспільстві. Називайте мене расисткою чи гомофобкою, але сучасна Європа – не той світ, у якому я б хотіла жити. Світ моєї мрії – це заможна і демократична Україна, разом з усією нашою «нетолерантністю» і «неполіткоректністю». Зате зі здоровим глуздом. Тому європейці повернуться, як і обіцяли. Повернуться вони, приїздитимуть їхні діти, їхні онуки. Вони приїдуть до нас, щоб через роки чи десятиліття побачити справжню стару добру Європу, її останній бастіон.